Коли я побачила, який гостинець принесла бабуся – відразу його в смітник відправила. Сил моїх вже нема

Ви скажете, що я не вдячна. Та це зовсім не так. Кілька років тому ми переїхали до бабусі мого чоловіка – Лізи Михайлівни. Їй 83, та тримається досить добре. Живе сама в досить просторому будинку. Чотири кімнати, є опалення, хоча стан жахливий.

Сталося так, що усі відвернулися від старої. Моя свекруха усе життя терпіла знущання від матері свого чоловіка. А свекор просто мовчав, так йому простіше було. Лишень свого онука – мого чоловіка Віталіка баба обожнювала. В дитинстві він навіть жив з нею трохи, коли його мати в Італії на заробітках була. Саме тому він єдиний її витерпіти міг. Тож запропонував мені:

 – Бабуся сама в хаті, а нам жити ніде. Переїдьмо до неї, згодом зробимо там гарний ремонт. Буде окрема кімната для дітей, ще й двір просторий.

Я погодилась. Хоча свекруха радила цього не робити. Пів року ми звільняли кімнати в будинку старої від всілякого мотлоху. І увесь час вислуховували прокльони, адже все те – були “надзвичайно важливі речі”. Далі – ще цікавіше. Баба зносила з цього міста консервацію, непотрібні іншим речі. Часом навіть зі смітника щось могла приволочити. І разом з тим влітку робила чималі запаси. Підвал, комора, сарай – усе було забите банками, мішками з овочами. Дещо пролежало не один рік і вкрилося пліснявою. 

 – Це ж отруїтися можна. Ви що?

 – Не вигадуй. Нічого ми викидати не будемо.

З тих старих продуктів баба готувала моєму чоловікові їжу. Не раз йому ставало зле. А коли я завагітніла і погано почувалась перші тижні, вона й мені гостинець приготувала, принесла просто в кімнату. 

 – Ось, дивись, яка солянка. Поїж – краще стане.

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Пошепки

Я взяла, але відразу за вікно вилила. Ви скажете, що треба дякувати за житло. Але все не так. Життя в тій хаті було суцільним випробовуванням. Стара нічого не дозволяла змінювати та далі носила мотлох. Якось я побачила на звалищі сливи, котрі хтось викинув разом з ящиком. Вже на вечір усе те гниле стояло на моїй кухні. Це елементарно – антисанітарія.

В сльозах я поскаржилась чоловікові:

 – Я не можу в таких умовах ростити дитину. Це жахливо.

 – І що, ми покинемо бабусю?

 – Може її лікувати вже слід. Ти про це не думав? Її слід в будинок для літніх відправити. Заради нашої безпеки!

 – Чого ти не можеш просто потерпіти? Ти ж не знаєш, якою сама на старість будеш?

Чоловіка ображається. А я не знаю, як далі бути. Не хочу жити в таких умовах.

Що мені робити? Невже краще вагітній піти від чоловіка?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector