Цьогоріч я дрова замовила заздалегідь. Адже всі казали, що зима важка буде, та й ціни зростуть. Вирішила, якраз все підготую, син приїде, допоможе чоловікові поколоти. Та і зробила. Замовила доволі багато. Все привезли вчасно, попиляли, покололи й поскладали гарненько в сараю, поруч із будинком.
І ось минуло кілька тижнів і я помітила, що зникають мої поколоті гарненькі дрова. Дуже здивувалась, хто ж на таке наважився. Я сарай ніколи не зачиняла. Розповіла на емоціях все чоловікові й синові. Він саме в нас гостював.
– А знаєш, що не лише дрова зникли! – згадав мій Петро.
– А що ще?
– Там каструлі старі були, килим, всілякий інструмент. Я перевірив – нема нічого. Цей гість здавна в наш сарай лізе.
– О, в мене ідея! – раптом встряг син.
– Яка?
– Я таке в інтернеті бачив. Треба замовити датчик руху. Як хтось увійде в сарай – увімкнеться прожектор і звук!
– Який звук?
– Та, який запишемо!
Через два дні мій Сашко приїхав з якимось коробочками і за пів години встановив все обладнання.
– А не простіше замок купити на двері?
– Знімуть. Чи зі двору будуть тягати. А тут налякаємо так – що ім’я своє забудуть.
І ось того ж дня вночі – був перший ж результат. Просто посеред ночі чую галас з сараю:
– Стій, стріляти буду! Руки до гори! І не думай тікати – бо підстрелю!
– Божечки, не стріляй!
Я вибігла, стоїть моя сусідка – баба Галя й плаче.
– Не стріляйте, я більше не буду!
– Добре, йди! – сказала я.
Сусідка втекла, а ми зареготали. Найбільше радів Сашко, бо він там ще й камеру встановив і такий ролик з сусідкою записав, ще й в інтернет запустив. Там лиш за годину повно переглядів було. Баба Галя більше не лізе в наш двір, але й ходить якась ображена, навіть не вітається. Я вже думаю, може дарма я її лише так провчила. Може треба було поліцію викликати і хіту її обшукати, там все ж повно наших речей?