Останнім часом я зачастила до рідного села.
Щовихідних приїжджаю провідати батька. Такий відпочинок на свіжому повітрі мені подобається. Ось тільки косі погляди сусідів на собі ловлю майже завжди. Спершу думала, мені здається. Але ні, без осуду тут не пройдеш. А все тому що я принципово минаю хату рідної матері. Навідуюся тільки до батька.
Так уже в нашій сім’ї склалося. Виню себе тільки за те, що батьки досі живуть в одному селі. Не вистачило сил тоді це все змінити. Та й зараз, якщо бути чесною, трохи бракне.
Коли все почалося, я тільки закінчила школу і вступило до інституту. Тоді ж мама й закохалася в іншого чоловіка і через рік переїхала до нього. Далі було багато прохань вибачити її. Ненька намагалася нам з батьком усе пояснити.
Казала, що покохала іншого і теж має право на щастя. А ми не маленькі, тож самі якось впораємося. Відрікатися від доньки вона, звичайно ж, не збиралася, але й самі розумієте, що я в її нових стосунках постійно була б зайвою.
Далі мати завагітніла. Чутки ходили по всьому селу. А потім на світ з’явилася Марія. Це була донька від її другого шлюбу.
Зате мій тато залишився сам. З часом забрав до себе батьків. Доглядав їх. Це трохи відволікало його від думок про реальність. Так минали роки і бабусі з дідусем віддали Богові душу.
Я вийшла заміж. Живу у столиці. Маю роботу, власну квартиру і планую народжувати діток скоро. Нарікати немає на що.
Тато вже старенький. Але він і досі живе сам.
Щоб йому не було так самотньо, провідую його щосуботи. І, хоч мама й живе по сусідству, до неї я не заходжу ніколи.
Звісно, на мене вона зла не тримає. І сама пробачення не раз просила. Але мені не дуже хочеться з нею спілкуватися. І досі сприймаю її вчинок як зраду. І батька в цій ситуації дуже шкода. Прикро, що мати проміняла такого хорошого чоловіка на сусіда. Нікому такого не побажаєш.
Зараз у цієї жінки нова сім’я. Їй і так непогано живеться. чого не скажеш про мого тата.
Тож віддячити обом я вирішила тією ж монетою. Про неньку взагалі забула, а батькові допомагаю постійно.
Матір втратила бажання бігати за мною, тож ми вже давно не спілкувалися. А зі своєю сестрою я навіть не знайома. Обох знати не хочу!
Тільки ось люди чомусь косо поглядають лише на мене. Мовляв, донька матір на старості кинула. Краще б не сунули носа в чужі справи. На душі спокійніше було б.
А які у вас стосунки з батьками?
Чи є в героїні причини ображатися на матір?