Коли я сказав мамі, що ми не хочемо мати дітей, вона такий концерт влаштувала, ще й погрожувати почала

У нас з дружиною своє бачення світу, воно відмінне від того, яке мають інші. І я надзвичайно щасливий, що зустрів жінку, котра мене розуміє і підтримує. 

Раніше мати не давала мені проходу, все переймалась, що одружуватись не хочу. А я просто багато працював, займався програмуванням і це мені подобалось. Та й людина я така, що заводити стосунки аби з ким не хочу. Не моє це. Навіть друзів багато ніколи не мав. Нічого витрачати енергію на тих, хто тобі не потрібен? Але неньку це не влаштовувало.

 – Що ти за людина? 26 років та весь час вдома сидиш. З людьми не спілкуєшся. Може ти хворий?

 – А якщо мені не потрібні люди для щастя? Хіба тобі не важливо, щоб я був задоволений?

Та вона не розуміла мене зовсім. Навіть до лікаря мене намагалась затягнути. А коли я відмовився, до бабки-знахарки прийшла. Принесла мені якось настоянку, вмовляла те пити. Досі не знаю, як я все те витерпів.

У 28 років терпець мені увірвався. Я орендував квартиру і почав жити окремо. Чесно, про шлюб навіть не замислювався. Жив собі, їздив у справах за кордон. І лишень в 32 якось на конференції познайомився з Аліною. Вона також працювала програмістом. Ми говорили всю ніч і дійшли до висновку, що ідеально підходимо один одному. За рік ми побралися. 

Та наше життя було зовсім не таким, як в інших людей. Ми ніколи не готували вдома, завжди замовляли їжу. Раз на тиждень до нас приходила клінінгова служба. А ще – ми постійно подорожували, часом навіть працювали в подорожі. Це дуже зручно, адже ми гарно заробляємо і можемо собі це влаштовувати.

Усе нас влаштовувало, а от наших батьків – ні. Мама місця собі не знаходила.

 – Та що це таке? Ви, як вічні студенти! 

 – Мама, нам так подобається. Нащо в цьому світі народжувати дітей?

 – А що на старість робити будете самі й нікому не потрібні.

 – Ми будемо один в одного й цього вистачає.

Пошепки

Я стомився пояснювати, що у сучасному світі є безліч людей, які свідомо відмовляються від батьківства. І що головне, що ми щасливі. Та нещодавно сталася подія, котра геть вивела мене із себе.

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Ненька святкувала день народження, і, звісно, запросила нас. І ось, зібралось чимало людей. Батьки Аліни також. Усі виголошували тости. А потім ненька вирішила сказати слово:

 – Дякую усім за добрі слова та подарунки. Але в мене лишень одне бажання – дожити до того дня, коли народиться мій онук. Побачити його хоч трохи.

Вона почала плакати. Втрутилась теща, підтримала її. Усі гості почали обговорювати те, що ми живемо не правильно. Я не витримав.

 – Це наше життя і нам вирішувати! 

Тут мама почала хапатися за серце сказала викликати швидку.

 – Зовсім ти мене, сину, не любиш. За що мені це? 

 – Я що для тебе маю дитину заводити. Пса собі візьми.

 – Візьму, але ані мене ти не побачиш, ані квартири моєї не отримаєш. Віддам якійсь сироті. А коли помру – шкодуватимеш, що такий егоїст. 

Ми остаточно пересварились. Мені прикро, що все так. Я маму свою люблю. Але не розумію, чому маю її слухати. Це не справедливо. 

А як ви ставитесь до свідомого рішення не мати дітей і жити для себе? Кого підтримаєте: маму чи мене?

Більше цікавих життєвих історій тут https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector