Так склалося в житті, що я тільки у 30 років вийшла заміж. І не за українця – знайшла коханого у Польщі.
Я сама з невеличкого смт на Львівщині, після 11 класу переїхала до Харкова на навчання. Згодом там знайшла роботу і залишилася жити. Однак, у лютому 2022 року все обірвалося. Я швидко збирала речі та поїхала додому. У дорозі постійно молилася, просила Бога, аби ми безпечно доїхали.
Тільки у нашому містечку взагалі не було роботи, я майже місяць шукала хоча б якийсь підробіток. Тому вирішила поїхати до Гданська. Мою квартиру у Харкові зруйновано і хотіла заробити кошти на нове житло, але вже у Львові чи в Івано-Франківську, де більше безпечно.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
От зібрала речі, взяла документи та поїхала на заробітки. І на роботі познайомилася зі своїм коханим Матеушем. Він мені дуже сподобався, такий турботливий, уважний, постійно допомагав. Коли була обідня перерва, то Матеуш приносив каву та солодощі на перекус.
І через рік ми побралися. На жаль, мої рідні не змогли приїхати на нас на святкування. Адже брата Романа б не пропустили на кордоні, він призовного віку. А мама тоді щось хворіла, погано почувалася. І я розуміла, що в її віці буде важко перенести таку далеку дорогу. Адже від Львова до Гданська їхати понад 800 кілометрів.
Але от коли мама почула, що я вийшла заміж за іноземця – то одразу почала говорити за гроші.
– Ти в Європі нормально заробляєш. А у нас тут війна, роботи майже нема, біженців багато.
– Тоді я можу вам висилати продукти автобусом.
– Я продукти можу і в магазині купити. Ти краще хоча б пару злотих на картку мені переведи.
Я раз на місяць пересилала мамі 400-500 злотих. Аби вона мала гроші на комуналку, купити одяг чи їсти. Матеуш нічого поганого щодо цієї допомоги. Навпаки, також додавав якісь кошти, купував тут польські гостинці та передавали рейсовим автобусом до Львова.
Але коли я приїздила на свята додому, то бачила, що мама та брат на ці грошики дуже добре живуть. Роман купив новий телефон, ноутбук і машину в кредит! Хоча сам працює звичайним охоронцем на будові. Вночі сидить на вахті, а вдень спить. А мама сама прибирає та готує.
Минулого тижня я зібрала велику коробку подарунків, продуктів, сувенірів та поїхала додому. У мами якраз були іменини. Я їй подарувала гарні чобітки до Великодня. Але мені навіть ніхто спасибі не сказав. Брат навіть на машині не зустрів з вокзалу.
– Юлько, слухай, ти ж у Польщі добре заробляєш?
– Ну не жаліюся.
– Раз ти найшла чоловіка в Польщі, то не будеш сюди повертатися?
– Не планую. А ти чому питаєш?
– Ну раз от ти не будеш повертатися, то краще б ти ці гроші Романові віддала на житло.
– Що, мамо? Я дуже перепрошую, але я вже понад 2 рок даю тобі гроші просто так. Роман машину купив у кредит. І ще квартиру треба? Йому 30 років, нехай сам заробить.
Мама почала на мене кричати, називати егоїсткою. “Та тобі гроші дорожчі за рідню!”. 3 дні перебула у мами та поїхала геть, не хотіла більше слухати цих нарікань.
Невже мама думає, що я закордоном гроші лопатою згрібаю? Чи вийшла заміж за мільйонера? У Матеуша невеличка однокімнатна квартира, ми помалу складаємо на будиночок. Та й мені 30 років, хочу дитинку народити, стати матусею.
А тут така заявочка – братові житло купити! Ну він дорослий мужик, невже не може самотужки хоча б взяти квартиру в іпотеку? Ще й маму підмовив, аби зі мною поговорила. От прошу дуже поїхала на заробітки – перетворилася на банкомат для рідних.
Прикро, що рідні почали так до мене ставитися. Не знаю, куди дітися, бо не хочу геть чисто розсваритися з мамою та братом.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!