Моїй мамі 76. Вона жила у невеличкому селі на Львівщині. Я часто приїздила до неї у гості на вихідних. Тим паче, треба ще з господаркою допомогти.
Мій третій син нещодавно одружився та переїхав геть. Спершу мені було дуже незвично залишатися самою вдома. Навіть якось сумно до сліз було. Тому вирішила, що час забрати маму до себе.
Деякі подруги та сусідки мене відмовляли та казали, що це погана ідея. Адже літній людині буде важко у тісній квартирі, вона хоче на свіжому повітрі час проводити. Однак, я не зважала на ті слова. Якщо мамі стане погано – я буду поруч, викличу швидку. І за літньою людиною потрібен більший догляд, ніж за маленькою дитинкою.
На початку літа я забрала маму до себе. Всі її пожитки помістилися у нашу машину. Взяла свої ікони, вишиті рушники, молитовники, родинний фотоальбом, маленький пакет з нічнушками та домашніми капчиками.
Я переживала, що мамі буде погано в місті. Але вона швидко обжилася. Зранку прокидається, бере молитовник, вервичку та йде молитися. Дуже довго молиться. Хоча мама каже, що вона так з Богом розмовляє. І я боюся навіть у її кімнату заходити, аби не перервати розмову.
Потім проводжала мене до дверей, цілувала у щоки та бажала гарного дня. Коли я виходила з під’їзду, то бачила, що мама тихо спостерігає з вікна, наче шпигує. А якщо я її помітила – то легенько підіймає свою зморщену долоню та обережно махає.
Без мене з квартири не виходить. Певно, боїться. А коли чує, як я підіймаюся по сходинках і клацаю замок – біжить з розпростертими руками, наче маленька дитинка. Ніжно тулиться, гладить по голові, поки я роззуваюся, розпитує про роботу. Далі ми йдемо на кухню готувати вечерю.
Звісно, у мами погано вже виходить порізати хліб рівно чи намастити його маслом. Тому вона сидить на кріселку, а я швиденько куховарю. Мама розповідає про сни, каже, що до неї приходив Бог і вона з ним говорила. Тремтячими руками вона відламує окраєць хліба, замочує його в зупу та повільно розжовує. І при цьому завжди блаженно закриває очі та каже “ммм, яка небесна смакота”.
А потім йде молитися. Я стараюся тихенько прийняти душ, скласти собі одяг, помити посуд. Мама весь час стоїть на колінах та тримає вервичку в руках.
Мене всю таке тепло та добро розпирає зсередини, що от просто словами не можу передати. Відколи моя мамуся переїхала, то я засинаю та прокидаюся з посмішкою на обличчі. Ще й колеги зауважили, що я така життєрадісна стала.
Я з жахом думаю про той день, коли мами може не стати. І хочу побути якомога більше часу з нею.
Тому я хочу сказати всім дітям – будь ласка, любіть та шануйте своїх батьків. Вони єдині рідні люди, які є на цьому світі.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!