Коли я завагітніла, моя донька відреагувала на це спокійно, а падчерка влаштувала скандал. Мовляв, народжувати в такому віці – маразм

Це був не перший мій шлюб. Після попереднього розлучення я відходила ще дуже довго. Чоловік залишив мене з дочкою і пішов до іншою. На цьому наше щасливе сімейне життя скінчилося. Ми довго жили самі. Мені допомагала мама. Потім доні виповнило 13 років. До тієї мині ні про яке друге заміжжя я навіть не думала. Доки не зустріла свого давнього друга. Ми з ним ще в школі відчували щось одне до одного. А потім він пішов в армію, а я – вчитися до університету.

Тепер же вияснилося, що ми жили неподалік. Та й діти наші вчилися в одній школі. Тільки в різних класах. Ми почали спілкуватися і згодом я з’ясувала, що чоловік він розлучений. Також виховує одну доню. Дружина йому зрадила з іноземцем. Кинула сім’ю і виїхала за кордон.ж  Їхня донька жила у бабусі, заради неї вони продовжували спілкуватися, але сім’я розпалася. Коли дівчинка пішла до школи, сама вирішила жити із батьком.

Словом, минуле мене мало хвилювало. Я більше думала про наше майбутнє. Ми побралися. Почила жити разом. Спершу дівчатка добре ладнали. Та й я знайшла спільному мову із падчеркою. Усі були дуже задоволені. А я нарешті видихнула з полегшенням. І на  моїй вулиці свято. Дітей я ніколи не ділила. Ставилася до обох однаково. Тож і з боку падчерки чекала розуміння та взаємності.

Потім я завагітніла. Тоді й почалися серйозні проблеми. Моя доня на таку новину відреагувала спокійно. Здається, навіть зраділа, що матиме братика. А ось і з падчеркою було складніше. Вона влаштувала скандал. Потім взагалі заявила, що в моєму віці (мені 36 років) народжувати вже пізно. Мене така поведінка дуже розчарувала та здивувала. Я не очікувала подібного від дитини. Тоді все й зруйнувалося. Падчерка досі зі мною не розмовляє. Не йде на контакт. Спілкується тільки з батьком і то по не так часто, як досі. 

Погіршилися стосунки і між дітьми. Дівчатка між собою тепер не ладнають.  Падчерка демонстративно відштовхує мою доньку у всіх планах.  Навіть чутки в школі пускає. Жах. Про те, що відбувається у нашому домі знають всі. Ми з чоловіком намагалися переконати її, що все гаразд. Бо розуміємо, що це банальна дитяча ревність. Але все марно. З кожним тижнем доня все більше переходить межу.

Сина я таки народила. Проблем тільки побільшало. Тепер падчерка взагалі від рук відбилася. Постійно влаштовує скандали. Зумисне галасує, коли малюк спить, демонстративно ображається і таке інше.А найгірше те, що мої дівчатка живуть в одній кімнаті, тож моїй доні добряче дістається. 

Я жаліюся чоловікові. Він просить потерпіти. Каже, що падчерка звикне. Так буває. Це нормальна реакція дитини. Але я збагнути цього не можу. Ось моя донечка нормально відреагувала.Та й взагалі, скільки терпіти це все доведеться? Рік? Два? Десять? Не хочу, щоб мої діти росли в такій атмосфері. Прикро, що вийшло саме так. І єдиний вихід, Який я бачу зараз – знову відправити падчерку до її бабусі. Втім, боюся сказати про це чоловікові. Поки чекаю, а час покаже. 

Який вихід із ситуації бачите ви?

Як краще вчинити жінці?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector