Я завагітніла у 19. Мій хлопець як про це довідався, буквально навколішки мене благав:
– Зроби аборт. Ця дитина ні тобі, ні мені зараз не треба. Давай поживемо для себе, а з часом усе буде.
Я такого не чекала від нього, тому й не знала, що робити. Вирішила все розповісти батькам.
Вони як довідались про те, що матимуть онука чи онуку, то були дуже щасливі. Не зважаючи на мій юний вік та відсутність чоловік, батьки мене не засуджували, не сварили, а підтримали.
Хлопець безслідно зник за першої нагоди, а я носила нашу дитину. Навчання не кинула. Батьки обіцяли мені в усьому допомагати.
Так і було. Коли я народила, тато взяв на себе всі фінансові зобов’язання щодо нашої сім’ї, на мамі був побут.
Якщо я намагалась допомогти з хатніми справами чи грішми, батьки говорили:
– Краще на ці гроші дочці щось купи чи проведи час із дитиною замість того, щоб посуд мити. Ми усе зробимо.
Так проходив час. Я закінчила навчання та вийшла на роботу. Донька пішла у садочок та догляд за нею перейшов до моєї мами.
Батьки і досі ставились до мене, як до дитини. Намагались а усьому контролювати. Мама могла зателефонувати із питаннями:
– Ти поїла? Де ти? Хто біля тебе говорить? Тобі не холодно? – і такі інші.
Тато щодня мене зустрічав після роботи та забирав додому. Я не мала власного простору та особистого життя.
У 25 років я зустріла чудового чоловіка. Андрій гарно до мене залицявся, ми багато говорили та мали спільні інтереси. Я навіть змогла вирватись до нього на кілька побачень.
Батьки дізнались про нього і почали мене виховувати.
– Ти вже одного разу закохалась і до чого це призвело? Залишилась сама із дитиною – говорила мама.
– Ти повинна слухати нас, щоб знову не вискочити в халепу. А ти що робиш? Головою геть не думаєш – підтримував тато.
– Я вже не мала дитина і знаю, що роблю. Андрій надійний та серйозний чоловік. Він знає про мою доньку і це його геть не бентежить. Я планую їх познайомити – пояснювала я.
– Зараз! Ото я вже тобі дала дитину, щоб ти її знайомила з ким попало. Йому не місце у нашій сім’ї – відрізала мама.
Мама налаштувала мою доньку так, що вона почала говорити:
– Якщо ти приведеш якогось дядю, то ти мене не любиш, тоді і я тебе не любитиму.
Тепер, як тільки я збиралась на побачення, мама вдавала, що у неї проблеми із серцем і мені необхідно бути поруч. Так я скасувала кілька зустрічей з Андрієм. Згодом йому це набридло і він сам припинив наше спілкування.
Я залишилась знову сама і розбита під постійним контролем батьків.
Я вдячна, що вони мені тоді допомогли, та тепер їх опіка лише шкодить.
Порадьте вихід з цієї ситуації. Бо з такими темпами я залишусь сама – без чоловіка та доньки, бо мама її перетягла на свій бік. Я у відчаї.