Цю історію я охоче розповідаю онукам. Та й діти її полюбляють. Колись я зустрічалася з хлопцем. Ну, дуже він мені подобався – добрий, працьовитий. Але був мій коханий от геть забобонним. Мабуть, так його з дому виховували.
Так от пів року ми зустрічалися, я все чекала, що пропозицію зробить. Все наче в нас чудово, а він ніяк. А тоді якось я захворіла. Прийшов мій суджений провідати мене й квіти приніс. Такий великий гарний букет. І каже:
– От я в бабці на вулиці купив. Ти знаєш, як кажуть, якщо подаровані квіти довго стоять, то стосунки з людиною, яка їх принесла будуть дуже міцні. От і побачимо!
Я прийняла квіти, подякувала. І ви не уявляєте, букет понад місяць стояв. Хлопець дуже дивувався. А тоді підсумував:
– Ну все, це знак. Вочевидь, ти моя доля, мусимо побратися!
Потім він зробив пропозицію. Весілля зіграли. І прожили в щасливому шлюбі усе життя. Троє дітей в нас і четверо онуків зростають. І от нещодавно святкували ми річницю весілля. Тоді раптом чоловік розповів історію про букет.
– От той букет був знаковим. Він визначив нашу долю!
– Ох, любий, не у квітах справа.
– Як ні? Вони ж місяць стояли. Хіба не диво?
– Дорогий, я так за тебе вийти хотіла, що замінювала ті квіти десь шість разів. Ти просто не помітив. Коли ж ти зрозумієш, що ми самі будуємо наше щастя?
Коханий повірити не міг, а тоді міцно обійняв і подякував за мою наполегливість.
А ви вірите в забобони? В які?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!