Мені нещодавно виповнилося 30 років. Не можу сказати, що досяг успіху – розлучення, втрата роботи та маленька донечка на руках. Бувало, що ледь вистачало грошей на продукти та одяг.
Зі своєю першою дружиною Мариною я познайомився в університеті, вона була моєю одногрупницею. Дівчина одразу сподобалася – красива зовнішність, струнка фігура та гострий розум. Ми обожнювали однакові серіали, слухали музику та переглядали разом фільми. І так у нас все закрутилося, що після закінчення навчання я зробив пропозицію та ми почали жити разом на орендованій квартирі.
Однак, я дуже сильно хотів стати татом. Адже родина без дитини вважається неповноцінною. Правда, Марина була категорично проти. Щоразу знаходила нові відмовки – молода і не готова, зараз у нас нема грошей та взагалі не хоче псувати фігуру. Я не здавався та намагався переконати дружину, щоб та змінила свою думку.
І вже через рік я зустрічав Марину біля пологового будинку. У нас народилася донечка, яку ми назвали Мар’янка. Навіть взяв відпустку на роботі, щоб допомагати з немовлям. Однак, жінка відмовлялася годувати дитину.
– Мене дратує її крики, вона постійно плаче! – лаялася Марина. Я думав, що це звичайний стрес після пологів та скоро у неї пробудяться материнські інстинкти. Але вона обрала інший варіант – тікати з дому від всіх обов’язків. Часто розважалася з подругами.
А одного дня я прийшов додому та помітив, що зникли всі її речі. Не було ні домашніх капців, ні зубної щітки. Тоді ще й на зло мене звільнили з роботи. Однак, я не мав права опускати руки – у мене є кохана донечка, заради неї потрібно старатися.
На сайті оголошень терміново потрібний прибиральник у МакДональдз. Кафе знаходилося неподалік від мого будинку, тому я б міг під час перерви йти до Мар’янки. Старенька сусідка пані Марта погодилася з нею няньчитися. І так я почав тяжко працювати, бувало, що погоджувався на додаткові нічні зміни, щоб принести додому зайву копійку. Одягався у секонд-хенді, купував тільки ті продукти, які були на акції у АТБ.
На Різдво я поїхав у гості до двоюрідного брата Степана. Він знав про моє скрутне становище, однак, ще жодного разу не запропонував допомогу. Тільки насміхався:
– Ну і чого ти потім досягнеш у житті з такою роботою? Дивися, щоб рідна донька потім тебе не соромилася. Ну хіба ставитимеш рекорди, що сьогодні на 5 секунд швидше помив підлогу на кухні!
Ми тоді дуже посварилися та я поїхав додому. Але такі слова стали для мене мотивацією рухатися вперед та показати Степанові, як сильно він помилявся! Записався на спеціальні курси та швидко знайшов нову роботу. Платили там буде багато, я з Мар’янкою почав подорожувати, зробив ремонт у старенькій квартирі та навіть купив машину. А ще обрав для донечки приватний садочок.
До речі, згодом я познайомився з красивою дівчиною – Іринкою, вона прийняла мою Мар’янку, як рідну донечку. Вже через 2 місяці ми розписалися та поїхали утрьох відпочивати закордон. Фотографії та відео з відпустки я опублікував на своїй сторінці у Фейсбук. І знаєте, хто почав мені дзвонити та писати? Степан.
Брат зрозумів, що у мене з’явилися гроші та хотів налагодити спілкування. Ніби до цього він не принижував мене перед гостями та не насміхався! Я одразу заблокував його сторінку та номер. Такий горе-родич мені не потрібний.
Чоловік вчинив правильно? Степан дійсно хоче помиритися з братом чи він просто дуже меркантильний?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
