Колись я опинилась в чужому місті на два тижні. Обліз лак на нігтях, два нігті зламались. А це біда, щоб ви знали. Дівчатка знають, гусари мовчать.
І я кинулась шукати майстра манікюру.Перша майстриня виявилась неймовірно привітною і люб’язною жінкою. Вона була патріоткою України і весь сеанс ми говорили про милий нашому серцю фронт і таку ж саму українську армію.
Лак зліз наступного дня, два пальці почали наривати. Інструменти в майстрині були тупими, вона чіпляла цими тупими кліщиками шкірку, підтягувала її й просто відривала. Шматки шкіри висіли з моїх лунок.
Я знайшла іншу майстриню, йшла до неї перелякана, а раптом в цьому місті прийнято так робити манікюр? Раптом вони всі такі?
Майстриня зробила мені припарки й примочки, напухлі пальці раптом перестали боліти, потім вона обережно вичистила від шмаття лунки моїх нігтів. Лак, який вона поклала, я носила потім ще тижнів зо три. І лунки, здавалось, навіть не заростали. Ця майстриня мовчала під час своєї роботи. Вона жодного зайвого разу не всміхнулась мені, не почала розпитувати, а хто я, а чому приїхала до їхнього міста, а як мені подобається оця чи інша патріотична пісня? Ні, геть нічого, жодного слова крім тих, що були потрібні в роботі. Вона навіть не здавалась привітною, скажімо чесно.
Я пам’ятаю її багато років. Я пам’ятаю її як професіонала. Я безмірно поважаю її. Патріотичну першу майстриню я не поважаю. Вона не була професіоналом.
Сьогодні я вийшла з групи, до якої радо записалась кілька днів тому. Ця група заявлялась як група про рослини, а немає кращої реабілітації для змучених душ, аніж занурити руки в землю, щоб посадити якусь рослинку. Щоправда, тут кому як. Хтось любить виривати рослини. Хтось взагалі любить плавати в морі, а хтось макарони. А я люблю рослини. І серед постів про рослини в цій групі я раптом почала зустрічати щось таке: “А дайте рецепт вареників”, або “А як ви проводите вихідні, дівчатка?” чи “А як пишеться оце слово, гиги…”
І я вийшла з цієї групи. Вийшла мовчки, без претензій, просто розуміючи, що не туди попала. Я гадала, то група про рослини, а то виявився клуб хазяєчок в стилі напівзабутого контактику. О, я не проти клубу хазяєчок. Коли закінчиться війна, я знайду собі такий спецклуб, де гиги і рецепти, і обов’язково запишусь до нього.Але я. Йшла. До заявленої. Тематики. Групи. Упсь, фіаско.
Це як ти прийшов до ресторану, замовив м’ясо, а тобі шльоп на тарілку рибну котлету:- А ми вирішили, що вам це сподобається! – життєрадісно всміхається вам офіціант (мій другий приклад)або приносять тобі тарілку замовленої, наприклад, риби фугу, і офіціант такий – Апчхи! – прямо на ту рибу, неначе в ній самій яду мало. І без вибачень плюх тарель той на стіл. Махнув тобі по носу рушничком засмальцьованим і пішов, привабливо виляючи стегнами. (перший мій приклад)Або ось ще приклад.
Обираємо ми Верховну Раду. Все, прийшли, всілись в кріселечка, починають роботу. Звичайно, ми розуміємо, що серед них професіоналів немає. Як мінімум в законотворчості і прийнятті.
Але є штат людей, які роблять це професійно і потім наші депутати це діло лобіюють а чи просто сують. В сенсі підсовують.І несеться.Закони і поправки – одна краще іншої, немислимі і невероятні, як казала моя тітка. А казала вона це завжди дуже засуджуючим тоном. І ти такий, сидиш і думаєш – маать вашу так. Краще б ви манікюр робили.Але там теж потрібен професіоналізм.
Автор – Діана Макарова