Ми з Богданом почали зустрічатися в школі. Такі щирі й чисті були в нас почуття. Звичайно, мріяли про спільне майбутнє. Та мама просила мене не поспішати:
– Ти ще життя не бачила! Не сприймай це так серйозно, ще в інститут поїдеш, чимало цікавих людей там зустрінеш.
Я тоді сумнівів не мала – з Богданом буду все життя. Згодом нам все ж довелося розлучитися. Я поїхала в обласний центр навчатися, а він вступив в місцевий технікум. Його сім’я не мала грошей, тож довелося обирати найпростіший варіант. Та щотижня я поспішала до коханого. Часто подруги кликали у вихідні дні в клуб. Та я відмовлялась, їхала до Богдана.
Та мама продовжувала на мене тиснути:
– Ти хоч з кимось познайомся, зациклило тебе чи що? Є цікаві хлопці з освітою.
Згодом Богдан закінчив навчання й почав шукати роботу. Та не все в нього вдавалось, він страшенно через це нервував, засмучувався.
– Я хочу на весілля заробити, тобі дати гарне життя!
Він не витримав, зібрався й поїхав на заробітки на літо. Я залишилась одна. Влітку подруги вмовили до них в місто приїхати. Ми розважались, відвідували різні заклади. Там я і познайомилась з Валентином. Дуже гарним і заможним хлопцем. Він суттєво відрізнявся він Богдана – більш вишуканий, дорослий. Мені подобалось, що він звернув на мене увагу. А подруги взагалі не стримували подиву:
– Ти що? Такий хлопець! Це твій шанс! І гарний, і багатий!
Не знаю чому, але я послухала подруг. Пішла з Валентином на побачення. І що казати, почувалась, наче принцеса. Квіти, ресторан, справжня казка.
Я почала зустрічатись з Валентином. Мені подобалось те, що він мене запрошує в дорогі заклади, возить на своїй автівці всюди. І ось наприкінці літа повернувся додому мій Богдан. Я зі слізьми на очах розповіла йому, що знайшла іншого. Він відреагував спокійно. Лише сказав:
– Головне, щоб ти була щаслива!
Минуло пів року і Валентин зробив мені пропозицію. Ми влаштували гарне велике весілля. Батьки нареченого подарували нам квартиру. Та вже за кілька місяців я зрозуміла – усі гроші, які має чоловік, бере він у батьків. Його влаштували в компанію тата на якусь вигадану посаду. Тобто він просто ходив і відмічався на роботі. В нього не було амбіцій і бажання самотужки чогось досягти.
Згодом я закінчила навчання і знайшла роботу. Я хотіла мати власну копійку, а не сидіти на шиї. Звичайно, те, що я заробляла – були копійки, порівняно зі статками Валентина.
За два роки я народила дитину. Прекрасну дівчинку Ілону. Я поринула в материнські турботи й не помітила, що чоловік мій зовсім віддалився. Він почав знову відвідувати клуби. Навіть подруги в нього сумнівні всілякі з’явилися. Мене це дратувало, влаштовувала вдома скандали. Та Валентин спокійно казав:
– А що ти хотіла? Ти маєш чудове життя! Чимось треба жертвувати.
Отак закінчилась моя казка. Рятуючись від депресії, я приїхала до мами. Так кортіло, щоб хтось пожалів. Та ненька лише казала:
– Ти зрозумій, усі чоловіки такі. А в тебе й справді не найгірший варіант.
Розуміння від рідних не було. Я пішла гуляти з дитиною в парк. Аж раптом зустріла Богдана. Гарно вдягнений, і такий же усміхнений, як колись. В серці відразу защемило, стало важко дихати.
– Привіт! Вітаю! Ти стала мамою, аж не віриться!
– Так! Дякую! А ти ще не одружився?
– Та ні! Я ж тоді всі гроші, які на весілля зібрав вклав у власну справу. Тепер маю успішний бізнес, та з особистим не поспішаю.
Мені понад усе кортіло обійняти його і благати про другий шанс. Та я не наважилась. Засмучена, пішла додому. Якби ж я могла щось змінити, повернути час і не слухати нікого? Звичайно, я щаслива, що маю дитину. Але так хочеться, аби донька зростала в щасливій сім’ї.
Можливо не пізно повернутися до Богдана? Порадьте, як бути?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!