Ще у 2015 році я розлучилася зі своїм чоловіком Романом. Як то кажуть “не зійшлися характерами”. Я народила 3 дітей, але жодного разу не була в повній декретній відпустці. Адже чоловік тоді заробляв копійки та не мав ніякого бажання шукати кращу роботу.
Жили ми на квартирі, яку я отримала у спадок від дідуся. Але там були 2 маленькі кімнатки зі старим, радянським ремонтом, висіли килими на стінах, стара штукатурка сипалася на голову. Єдина перевага того район – через дорогу одразу був дитячий садочок та автобусна зупинка. Я відводила дітей у ясла та їхала на роботу.
І моє терпіння луснуло. Я зібрала всі його речі та виставила за двері. На щастя, нас швидко розлучили через суд, Роман раз через раз платив аліменти. Він не місцевий, переїхав у село додому. І щоразу дорікав, що там погана робота, він мало заробляє, тому не може платити гроші на дітей.
Тому я вирішила взяти справу у свої руки. Єдиний нормальний вихід – це поїхати на заробітки в Португалію з родичкою. Вона сама підмовила мене на таку авантюру, ну я і погодилася. Діти вже дорослі, батьки за ними наглядатимуть. Тим паче, що ми жили в одному місті та діти просто переїхали до них. Так у них залишилися друзі, сусіди, однокласники на тому ж місці, де були.
Однак, свою двушку я вирішила здавати в оренду. Адже поки я на заробітках, то квартира не пустувала. Всі ті гроші мама забирала собі та витрачала на дітей.
І так з 2015 по 2023 я пробула в Лісабоні. Висилала дітям сувеніри, подарунки, солодощі, продукти. А вони мене тішили гарними оцінками. Старші Влад і Володя розуміли, чого я поїхала геть. А от молодша Віка часто плакала, просила повернутися. Як я їй не старалася пояснити, що тут в мене робота і я хочу дати їм гідне майбутнє – не доходило до дитини.
Як би мені важко не було, але ніколи не опускала руки. Купила синам кожному по квартирі у новобудові, зробила гарні ремонти. Оплатила Владові та Володі навчання в університетах, висилала кишенькові гроші. Колишній чоловік інколи нагадував про себе, телефонував дітям, розпитував, як їх справи. Але сини не хотіли з ним спілкуватися, тільки Віка трималася за тата міцно.
І от я приїхала додому нарешті. Дала батькам 3 тисячі євро, аби вони мали на спокійно старість. Ще купила їм путівки в Буковель, аби відпочили удвох. Що Влад, що Володя цього року закінчили університети з червоними дипломами. Один працює в комп’ютерній сфері, а другий у будівельній фірмі менеджером.
Віці поки тільки 16, вона йде в 11 клас. Донька сама не вирішила, в яке місто буде переїжджати після закінчення школи. Але я маю гроші їй на нову квартиру, куплю, коли визначиться. Бо то вона у Чернівці хоче, то до Львова, то взагалі в Києві мріє жити.
Але я ж не знала про одне – що Віка потайки від мене спілкувалася з Романом. Розповіла йому про гроші, квартири, мої заробітки. Ну і зараз колишній прозрів, що втратив таку робочу конячку. Щосуботи приїздить до міста, кличе мене на якісь побачення. Каже, що дуже сумує за мною та хоче знову створити родину. Ага, звісно, так я і повірила.
Правда, Віка досі хоче, аби я зійшлася з Романом:
– Мамо, кожен заслуговує на другий шанс! Тато щиро просить у тебе вибачення.
– Донечко, а от коли він таким добрим став? Певно, коли ти за мої заробітки сказала?
Тепер ми з донькою ледь не щодня сваримося. Вона навіть погрожує, що сама поїде жити до тата, якщо я не пущу його додому.
От колишній так добряче промив мізки нашій дитині, що просто словами не передати! І я не можу ніяк до Віки достукатися, вона сліпо вірить батькові.
Вона була ще маленька і, певно, не пам’ятає, як ми погано жили разом. Що Роман замість шоколадки дітям купував собі пиво. Не хотів з ними вийти на прогулянку. І що я зичила у батьків гроші, аби купити дітям одяг та заплатити за комунальні послуги.
Я чесно не хочу втрачати доньку. Однак, не можу ніяк їй відкрити очі на горе-татуся.
Що Ви можете порадити нашій читачці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!