Колишній залицяльник просить зустрітися. І я не проти, адже сама бачу, що з чоловіком довго не проживу та не буду щасливою.

Я пишу сюди, бо не знаю, що робити далі. Здавалося, що мені вже 30 років, життя не дарма прожила. Але от така проблема з’явилася…

Колись я зустрічалася з Олексієм. Хороший хлопець, дуже красивий, розумний, гарний господар. Сам допомагав своїм батькам біля хати, ще й шукав підробітки. І коли мені виповнилося 19, то Олексій прийшов свататися. 

Однак, моя мама була категорично проти. Адже Олексій жив дуже бідно. У них велика родина, маленька хатинка. 

– Доню, ну ти ще не поспішай. Хочеш все життя у злиднях провести? 

Не знаю, чому, але я тоді дослухалася до поради мами. Олексія моя відмова у весіллі дуже засмутила. Він через місяць переїхав до Львова, а потім подався на заробітки. Відтоді я його не бачила, тільки знайомі розповідали якісь новини про нього і все. 

У 22 я зустріла Андрія і закохалася. Мамі він також сподобався, адже чоловік був при грошах. Його батьки мали великий бізнес, декілька магазинів з продажу одягу та продуктів. Жили у триповерховому будинку за містом. Андрій завжди тішив мене дорогими подарунками. Як не розкішний букет квітів, то новий телефон. Возив на відпочинок у Туреччині, в Болгарії та Єгипті. 

Ще допоміг мені з пошуками нової роботи, для мами зробив ремонт. Загалом, я почувалася за Андрієм, як за стіною. Розуміла, що з таким чоловіком у мене буде спокійне подружнє життя. 

І все було добре до початку війни. У квітні минулого року не стало свекра, він мав проблеми з серцем. І на фоні війни його здоров’я погіршувалося. Свекруха у бізнесі нічого не знала, не розумілася з тими паперами та накладними. Тому все у свої руки взяв Андрій. Однак, справи стали ще гірші. Ми втрачали клієнтів, закривали магазини та звільняли працівників. Потім ще залізли у страшні борги та кредити через бізнес. 

Восени ми все втратили. Я зараз працюю репетитором англійської, аби хоча б якусь копійку заробити. А ось Андрій не поспішає з пошуками роботи. То він місяць потаксує і звільниться, то попрацює декілька днів десь на будівництві та піде геть. Я навіть просила своїх родичів, аби знайшли щось для Андрія:

– Що? Я не буду на них працювати! У мене колись був великий бізнес, а зараз я не збираюся на прислугу перетворюватися!

– А діти? У нас холодильник порожній. 

Пошепки

– Ну то візьми собі додаткових учнів, хіба це проблема? 

Всю родину на собі тягну тільки я. Андрій потайки може взяти у мене з гаманця гроші та купити пиво. Коли він востаннє діткам якусь шоколадку приносив чи печиво – не згадаю. Ми навіть продали одну машину, аби заплатити борги через бізнес. 

Минулої неділі я пішла до церкви. Просила Бога дати мені якийсь знак, щоб я так не мучилася. І коли вже виходила з церкви, то зустріла свою подругу Зою:

– Ой, ну я такі новини для тебе маю. 

– Що трапилося?

– Олексій приїхав додому. І мене питав про тебе. 

– А ти що йому сказала?

– Ну все розповіла як є. І він просив твій номер телефону. Навіть в курсі, що ти маєш дітей, але все одно хоче зустрітися. Він за всі ці роки на жодну жінку навіть не дивився! 

Зоряна дала мій номер телефону Олексієві. Він вже до мене телефонував, запрошував у кафе. Здається, що все-таки у мене ще залишилися до нього почуття. 

Але що про мене скажуть інші люди? Як взагалі Олексієві в очі потім дивитися? А як потім розлучитися з Андрієм? Боюся, аби він дітей від мене не забрав. 

Читачці вдасться побудувати нові стосунки? Що ви можете їй порадити? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!