З чоловіком розлучилася ще три роки тому, в шлюбі у нас народилося двоє дітей – синові зараз 7 років, а донечці – 5.
З колишнім ми разом придбали простору квартиру, автомобіль, навіть купили ділянку під дачу за містом. Під час розлучення чоловік все залишив нам з дітьми, а собі забрав лише автомобіль. Дітям теж допомагав, кожних вихідних забирав їх до себе. До розлучення привела його зрада. І хоча образа у мене була на нього велика, розійтися ми змогли мирно. Він почав жити з тією жінкою, а я вийшла на роботу.
До пори до часу все було добре. На аліменти я не подавала. Була усна домовленість. Він купував дітям все що потрібно, і грошей давав, скільки попрошу. Бувало, зовсім нічого не давав, бо були проблеми на роботі і з житлом. Я до цього ставилася з розумінням. Все-таки як людина він був непоганий. Забирав дітей з садка і школи, гуляв, ніколи не відмовляв мені в допомозі. Але через рік наші зустрічі стали відбуватися все рідше.
Я зустріла чоловіка. Ми стали жити разом і мого колишнього чоловіка це дуже розлютило. Він йому категорично не подобався. Чи не подобалося, що він живе в квартирі, на яку ми обидва заробляли, що діти до нього можуть звикнути. Загалом, почалися конфлікти.
Дійшло до того, що він зовсім перестав бачитися з дітьми, мотивуючи це тим, що у них тепер є новий батько, а він їм не потрібен. Розмовляти на цю тему він відмовлявся. Гроші став платити зовсім маленькі, і мені довелося подати на аліменти.
Борг списуються за останні 3 роки. Колишній чоловік як з ланцюга зірвався. Звинувачував мене у всьому. Говорив, що йому нема на що тепер жити, що мені потрібні тільки гроші, що я зіпсувала йому життя, загнавши в борги на кілька років.
На мої ж питання про те, чим я повинна годувати і на що утримувати наших дітей відповідав, що і так віддає мені посильні доходи. Ніби й справді, не розумів, як цього мало.
І тепер, ніби караючи мене, він зовсім перестав виходити на зв’язок. Змінив номер телефону та адресу. Я кілька разів дзвонила до нього на роботу, але там навіть відмовляються покликати його, знаючи, хто дзвонить.
Діти сумують, запитують, де тато. А я не знаю, що відповісти. Тепер шкодую, що це зробила. Виходить, заради грошей, позбавила дітей хорошого батька. І як раніше допомагати і водити їх по гуртках ніхто не буде.
Мій новий чоловік відмовляється брати на себе таку відповідальність, але і забирати у приставів виконавчий лист для мене не вихід. Як далі вчинити в такій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!