Я став батьком дуже рано – у 19 років. Зізнаюся, що Машку, як жінку для родини взагалі не розглядав. Ну був молодим, зеленим, хотів гулятися та розважатися. Аж тут бац – вона каже, що вагітна.
Я спершу думав відправити Машку до лікаря, поки ще не пізно зробити ту операцію. Але потім мене встигли “притиснути” батьки Марії. Ще й моя мама не в дуже гарній манері дізналася про вагітність Марії – тесть зателефонував та почав погрожувати їй.
Ну і ми добровільно-примусово розписалися та й почали жити разом. Пощастило, що моя бабуся віддала нам свою квартиру однокімнатну, а сама переїхала до села. Коли народилася Світлана, то моя мама та теща по черзі приїздили у гості, аби онучку поняньчити. Точніше, моя мама і справді приїздила провідати Свєтку.
А теща, таке відчуття, наче навмисно шукала нагоди, аби мене зайвий раз принизити.
– Ти бодай нормальну роботу знайди! На ті копійки як родину прогодуєш?
– То не ваше діло. Нам і так вистачає.
– Ага, бачу, як вистачає. Що я он онучці памперси та суміші привожу.
Ну теща сама ті подарунки приносила, я не просив. А потім Марія наче сама підхопила моду за мамою та щовечора пиляла. Я ж мужик, хочу після роботи відпочити, а не чути ті крики та істерики.
Потім Марія вийшла на роботу, доньку віддали в садок на районі. Але хто вийшов крайній? Знову я! Бо, бачте, не мужик, мало заробляв тому жінці довелося шукати підробіток.
У всіх сварках саме я був винен. І коли Світланці виповнилося 10, то ми нарешті розлучилися. Машка ще хотіла половину вартості моєї однушки відтяпати та просила велику суму на аліменти. Ага, обійшлася!
І от минуло вже 7 років. Машка переїхала до столиці, там знайшла собі якогось хахаля. З донькою ми так-сяк спілкувалися. То я їй на свята зателефоную, то вона якусь смс-ку напише. Але щомісяця я совісно надсилав колишній аліменти, рівно 2600, як була в суді зазначено.
Аж ось несподіванка – дзвонить до мене Марія, власною персоною.
– Світлана хоче вступати в наш університет, але не проходить на державне місце. Буквально 2 балів не вистачило. Я маю лиш половину суми.
– І що ти від мене хочеш?
– Як що? Ти батько чи так, чисто сусід колишній? Я ж кажу нормально – дитині на навчання не вистачає.
– А то хіба мої проблеми? Треба було краще вчитися. І взагалі, їй у жовтні буде 18 то все, рахуй, повноліття. Я і так тобі роками платив аліменти, могла б ці гроші зекономити.
Колишня жінка так мене лаяла, потім ще й телефонувала до моєї матері та погрожувала.
Ну якось ненормальна чесне слово! От скажіть, хіба я не правий? Хіба я щось не так зробив?
Раз ми розійшлися – то все, моє діло невелике лиш аліменти платити!
Вибачте. Даних поки немає.