Я сама заробітчанка, виїхала до Польщі ще у 2005 році. Сама родом з невеличкого села і прекрасно розуміла, що там ніякого майбутнього нема. Ну хіба або на ферму йти або просто господарством займатися.
Тим паче, мені конче були потрібні гроші, аби підіймати донечку. Колишній чоловік мене покинув, просто в один день я приходжу – ні його, ні документів, ні речей нема. Ще й вкрав золотий хрестик та годинник, який мені дістався від покійної бабусі.
І що я мала робити в такій ситуації? Відвезла свою Богданку до мами в село, а сама поїхала на заробітки. Тим паче, у селі ще був мій старший брат Роман.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Спершу було страх, як важко. Мови не знаю, працюю по 10-12 годин на заводі, цех холодний. Навіть влітку доводилося одягати теплі речі, аби не промерзнути. Ще й за донею сумувала дуже, часто плакала.
Але з часом все налагодилося. Я вивчила мову, відповідно, знайшла кращу роботу з вищою зарплатнею. Раз на місяць, як і всі заробітчани, пересилала мамі продукти та гроші. Коли сама приїздила, то купувала донечці красивий одяг, ми їздили відпочивати закордон у найкращі готелі. Побували і в Туреччині, і в Єгипті та Болгарії.
Братові я тоді також допомогла, дала гроші на весілля. Він переїхав у сусіднє село до жінки, пішов у зяті, як кажуть в нас. Але як мене не було в Україні, то він приходив до мами у гості та допомагав по господарці. Дах полагодив, дрова нарубав, робив всю чоловічу роботу.
У 2020 році я привезла кругленьку суму злотих та оплатила мамі ремонт. Повністю купила нову сантехніку до хати, меблі, майстри поставили теплу підлогу, нове кабельне телебачення. У мами в спальні вже стояв великий телевізор, вона дуже любила дивитися серіали. А ще мультиварка, хлібопічка, посудомийка. От зробила з нашої старенької хати справжній палац, всі сусіди нам аж заздрили.
Однак, пару місяців тому мама важко захворіла. Лікарі поставили їй страшний діагноз – онко. Я висилала всі гроші, аби оплатити операції, дорогі ліки та курси хімієтерапії. Навіть возила маму до Києва у приватну лікарню.
Але, на жаль, у Бога були свої плани на нашу матусю та вона померла. Я одразу першим автобусом виїхала до села, всю дорогу плакала та молилася. Оплатила похорон, місце на кладовищі, дала гроші на пам’ятник та ще на церкву тисячу доларів.
Вирішила, що зостануся тут в селі до січня, поки всі свята минуть. Брат постійно був поруч, залишався ночувати. Мене це трохи дивувало, чого він не йде до своєї жінки. Тільки коли ми робили поминки на 9 день по матері, то сусідка розповіла правду:
– Та твій Роман розлучається, його жінка вигнала геть. Він тут вже з листопада точно живе.
– Нічого собі, а мені чому не розказував?
– А я знаю? То все через гроші. Братика твого з заводу поперли, а нову роботу шукати не хоче. Постійно сидить у хаті, зі своїми товаришами чарку-другу перехиляє. Знаєш, який у нього вже борг через ту горілку в магазині? Все прийде і скаже “запишіть мене в зошит, потім віддам”.
Мене така правда дуже шокувала, чесно. От брат жив у хаті, наче той король, ще й гулянки влаштовував!
І я вирішила серйозно поговорити з Романом. Хоче, аби хата була його – то нехай заплатить половину. Бо я стільки грошей вклала в цей ремонт. Тим паче, половина спадку дійсно належить мені. Я б могла на ці гроші купити доньці квартиру у Франківську, вона якраз закінчує 4 курс. А з часом собі грошенят назбираю, поки ще працюю в Польщі.
– Поїдемо до нотаріуса, укладемо угоду. Я ж тут також прописана.
– Ого, сестричко, як ти швидко заговорила про спадок. А про мене подумала? Я тут хто, пес дворовий чи що?
– Я тебе не проганяю, а просто кажу зробити все за законом. Ти ж сам знаєш, скільки грошей я витратила на цю хату.
– Мене мало того, що жінка з хати вигнала, то тепер рідна сестра взялася! Я і так грошей не маю, ще треба на дітей аліменти платити.
– А це мої проблеми? Ти дорослий чоловік, годі в мене на шиї сидіти.
Так ми посварилися перед Різдвом сильно. Мало того, брат ще й сусідам та родичам встиг нажалітися, яка я підла та погана сестра. Бачте, зажерлася у тій Польщі!
Тітка до мене телефонувала, дорікала за цю хату. Дядько так само. Єдина родичка, яка мене підтримала – двоюрідна сестра Ганя. Обіцяла, що приїде до мене на Різдво, аби саму не кидати.
Але я не розумію, що не так зробила. Гроші давала? Давала? Мамі лікування оплатила? Оплатила! Навіть похорони – то все йшло з моєї кишені!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!