Кожен раз, коли мій чоловік залишається у своїх батьків, вони обов’язково попросять грошей на всякі дрібниці. При цьому мене він у всьому обділяє, на косметику чи одяг заробляю самостійно. Навіть не сиділа в декреті через це

З чоловіком познайомилася на роботі – він був одним з наших клієнтів в бюро. Стосунки розвивалися дуже швидко – подарунки, квіти, пропозиція. Я була на сьомому небі від щастя, а мені заздрили практично всі подруги.

Коли ми одружилися з чоловіком, все було чудово, але до пори до часу, а в один момент пройшла вся ейфорія і я занурилася в жорстоку реальність, де дружину, по суті,  вважають взагалі ні за кого, тобто вона повинна мовчки прислужувати чоловікові і його батькам. Я практично з “принцеси” перетворилася в “попелюшку”, і це дуже гнітить.

Загалом все зрозуміло, але мене почало турбувати фінансове питання нашої сім’ї. Ми орендуємо з чоловіком житло, я працюю і він теж, у нього бувають відрядження, тому часто може залишати мене одну вдома і переночувати у своїх батьків або ще де-небудь. Я проти його роботи, але батьки – ні, оскільки мають з цього вигоду.

Ви запитаєте, а який зиск, якщо нашу сім’ю не можна назвати сім’єю? Так ось, кожен раз, коли мій чоловік залишається у своїх батьків, вони обов’язково попросять грошей на всякі дрібниці. Але при цьому, коли я прошу у чоловіка гроші на найнеобхідніші речі й (це його обов’язок забезпечувати мене), він мені нагадує про те, що нам треба збирати гроші на житло і зайвим не буде заощадити. Тобто виходить, що для мене він шкодує грошей, а для своїх батьків він будь-яку суму дасть. Відчуваю себе взагалі обділеною і зайвою.

Мені дуже прикро, чому його сім’я так нахабно і безсовісно поводиться. Коли у нас самих нічого немає, ще й тягнути з нас фінанси. Одяг і косметику, наприклад я купувала на свої гроші. Це взагалі коли-небудь закінчиться? Скільки разів я намагалася поговорити про це з чоловіком, він починає психувати й не хоче продовжувати розмову. Тобто, у нас нічого немає за 3 роки нашого спільного життя, крім спільної дитини. Я дуже сумніваюся, що до чогось доживемося. Ще дуже дивуюся таким батькам, коли ще й самі молоді (їм по 55 років) починають тягнути нитки з дітей. Це ж не пенсійний вік, ще можна працювати. Чому Ви не даєте стати на ноги своїм дітям? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2

Копіювання з сайту заборонене. Авторські статті захищені DMCA.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector