Знаєте, найбільше на світі не люблю скупих родичів. От я завжди стараюся купити дуже гарний та дорогий подарунок. Адже, по-перше, людині це буде приємно. По-друге, так я покажу, що ціную та поважаю іменинника. Ну і по-третє, це така приємна річ, яка завжди нагадуватиме про мене.
Але коли я бачу, що мені, дитині чи чоловікові приносять дешевий подарунок… Ну то все, у мене моментальна відраза до цієї людини.
Я розумію, коли от нема грошей на подарунок. Але мої свекри люди дуже заможні. Пан Роман має бізнес, виготовляє меблі. А пані Юлія відкрила власний салон краси. Там і манікюри, педикюри, стрижка, фарбування, нарощення вій, брови роблять. Загалом, колектив у неї великий і, відповідно, прибуток ого-го. Адже за які шиши вона купила собі місяць тому новесеньку іномарку з салону? В ній навіть ніхто не їздив і не сидів.
Моя донька Злата дуже давно мріє про телефон, айфон. Ні, ми не збираємося їй купувати новесенький за 30 чи 50 тисяч. Візьмемо старішу модель айфон 10. Він коштує так само, десь 10-11 тисяч. Ви порівняйте самі, яка то різниця – де 50 тисяч і де 10? Тим паче, то буде перший такий дорослий телефон для Злати, бо до того вона ходила з моїм старим телефоном.
Ну і ще тиждень тому Златка говорила з бабусею:
– Сонечко моє, а що ти хочеш на день народження?
– Новий телефон.
– Ну бабуся з дідусем тобі купить. Обіцяємо.
Злата цілий тиждень чекала на той омріяний телефон. Ну була вагома причина, адже наближався її день народження.
Минулої суботи було святкування. Спершу вирішили посидіти суто родиною, а потім закликати друзів Злати та відвезти їх у якийсь центр розваг. Ну, аби діти собі подурачилися, погралися.
На 3 годину приїхали свекри. Злата аж стрибала від очікування. Аж раптом пані Юлія дістає конверт, а там тільки 50 доларів. Донька вже доросла, математику знає добре. І одразу почала плакати.
– Бабусю, але ж ти обіцяла, що купиш мені..
– Злата, ти вже доросла дівчинка. От ми тобі з дідусем дали 50 доларів, ти собі відклади. Потім мама і тато ще докинуть.
Знаєте, я уявити не могла, що моя свекруха виявиться такою жидівкою. Ну нащо спершу обіцяти, а потім так підставляти дитину? Злата аж розплакалася та не хотіла з друзями їхати в парк розваг. Добре, що потім ми її все-таки вмовили, настрій піднявся.
Але я вирішила поговорити зі свекрухою:
– Перепрошую, але ж ви пообіцяли..
– Ой, мало що я обіцяла. Вона ще дитина. Дивися, як ти її розбалувала. На рідну бабусю ображається, королева мала!
– Але ж ви знали, як довго Златка мріяла про телефон.
– Знаєш, краще б ти дитині якусь книжку купила мудру.
Златка єдина онучка в родині. Я думала, що кожна бабуся та дідусь рідних онуків на руках носитимуть та будуть любити більше, ніж батьки.
Для свекрів ті 50 доларів – ніщо, повірте. Вони заробляють в рази більше. І шкодують гроші на Златку? Це ж рідна онучка, перша в родині!
Мій Олег також не був у захваті від такого “подарунка”. Навіть з батьками не попрощався, коли ті їхали додому.
От не розумію – хіба свекрам важливіші гроші, а не Златка? То ж дитина, вона сама собі на новий телефон не заробить.
Я сама вже не витримала і наступного дня купила доньці телефон. Правда, в кредит, бо трохи нам не вистачало. Але заборонила Златі взагалі підіймати слухавку від бабусі чи дідуся. Та і вона сама не дуже хоче з ними говорити. Досі ображається за подарунок.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!