Скільки я Віру свою випросила та вимолила, щоб вона розійшлась з тим своїм Олегом. Та донька мене не слухала. Все казала:
– Ти не розумієш, у нас любов.
Та яка така любов, скажіть мені, люди добрі? Цей чоловік старше від Віри на 20 років. Кинув дружину з донькою і почав зустрічатись з молодою студенткою, тоді до Віри пішов.
Та донька ніби й не бачить, який Олег насправді. Все мріє за нього заміж вийти та діток народити.
Йому ж до мрій Віри байдуже. Щоразу, як донька намагалась із ним про це поговорити, він казав:
– Для чого те все? Лише зайва трата часу та грошей. Нам і так добре.
Та звісно йому добре. Віра і наготує, і прибере, і все для нього, а він на себе жодних обов’язків та відповідальності не бере.
– Краще бути самій, ніж з таким чоловіком. Покинь його – прошу доньку, а вона, ніби причарована, не чує мене.
Коли вони почали зустрічатись Вірі було 20, Олегу – 40. Той мій зятьок обіцяв, що буде у них справжня сім’я, коли вони з’їжджались. Пройшло уже 7 років, а все як і було. Вони живуть у кімнаті гуртожитку, не розписані.
Я боялась, що Олег кине Віру і вона буде за ним побиватись і плакати, бо й справді любить його. Як відчувала.
Дзвонить до мене доня минулого тижня і каже:
– Мамо, Олег зібрав речі і пішов. Нічого не пояснивши. Сказав лише, щоб звільнила кімнату протягом місяця.
Виявляється у нього вже нова любов. Знову молоденька студентка. Віра моя залишилась сама. Добре, що хоч не з дитиною покинув.
Я її підтримаю і допоможу. Вона молода, зустріне ще порядного чоловіка і буде щаслива. Лише потрібен час.
У вас були схожі ситуації?