У серпні цього року ми з чоловіком нарешті купили дачу. Це була моя давня мрія, ну років 10 точно марила про будиночок.
Однак, зараз я просто ненавиджу цю дачу всім серце і взагалі жалію, що ми її купили. І з чоловіком почала так сваритися, наче та собака на базарі. А все через “любих гостей”.
Отож, ми мали квартиру у Львові на 2 кімнати. Жили я, чоловік Степан та донька Марта. Гроші ми досить довго відкладали та збирали. Не їздили у гори чи на море, економили на продуктах та одязі. Ну і нарешті у серпні здійснили мрію.
Тим паче, от всі зорі зійшлися – свекруха продала свою трьошку та гроші поділила між моїм Степаном та молодшою донькою Зоєю. Ми кошти вклали у будиночок, а Зоя забрала до себе маму і полетіла в Єгипет. Решту суми витратили на ремонт у кухні.
Наша Марта вже доросла дівчина, навчається на 4 курсі. Ми з чоловіком подумали, що буде добре віддати їй квартиру, а самі переїдемо на дачу. Там жити можна, бо підведена електрика, вода. Тому от з серпня до жовтня трудилися біля будиночка. Ще мій тато з братом приїздили, аби допомогти все збудувати. Ми поставили гарний паркан, посадили із зовицею квітник, провели кабельне телебачення. Ну і про всяк випадок ще генератор взяли.
Родичі Степана взагалі нам не хотіли допомагати. Хоча я просила що Галину Павлівну, що Зою поїхати зі мною в Епіцентр та вибрати меблі. Але у слухавку чула тільки відмовки. Навіть чоловік Зої, Микола, вигадував різні болячки, аби не тягати цемент на дачі.
Два тижні тому ми нарешті закінчили будову. Однак, ще пару речей залишилося на квартирі та не поспішали з переїздом.
Якось у суботу я поїхала в Епіцентр, купила туї. Думала швидко їх посадити біля паркану. Заїжджаю на подвір’я – і бачу прекрасну картину маслом! Племінники бігають на дворі, Микола смажить шашлики, а Зоя та Галина Павлівна собі ходять, як ті пані, повз грядки.
– Я перепрошую, а ви до нас у гості? І не попередили?
– А я Степанові сказала, що ми хочемо шашлики посмажити і попросила ключі. Він знав, що ми тут будемо.
Я не хотіла скандалити, взяла сапку та почала садити туї. А зовиця та свекрухи обжиралися шашликом та реготали, як ті коні. Потім ще й мали нахабства залишити після себе брудний посуд та пляшки з-під вина та горілки.
Правда, потім Степан наслухався від мене добрих слів:
– Ну це ж рідні мама і сестра. Я не можу їм відмовити…
– Не рідні, а якісь свині. Я після них ще 2 години прибирала та мила посуд. Все, ноги їх більше там не буде. І нехай радяться зі мною також. Як допомогти – то ні, спина хвора у твоєї любої мамці. А як шашлики жерти – то все, перша у черзі стоїть.
Щиро сподівалася, що мої слова дійшли до Степана. Але наступного тижня історія повторилася. Ми з Мартою вирішили приїхати на дачу, аби перевезти одяг та зустріти вантажників, бо мали доставити шафу у коридор.
Але вже біля воріт я помітила машину Зої. Навіть Марта не була рада знову зустріти родичів.
Виявилося, що свекруха із зовицею приїхали на дачу… Бо в них картопля закінчилася, уявляєте! Люди живуть біля АТБ, де море тої картоплі, але не полінувалися приїхати в інший кінець міста. Шкода, певно, гроші в супермаркеті витрачати, коли можна все на халяву взяти.
Тоді я вже не стала стримуватися:
– Ану забирайтеся геть. Вам тут не безкоштовний магазин. Важко було зателефонувати до мене?
– А ти чого так розкомандувалася? Ти до мене ротяку не відривай. Тут моя доля є.
– Яка ваша доля? Вам вже щось приснилося?
– Ні, я ж вам гроші дала на дачу! І маю повне право тут ходити і брати, що хочу. Або повертай 10 тисяч доларів, які я подарувала!
На жаль, Степан далі захищає маму та сестру. Навіть Марта намагалася пояснити батькові, що так робити не можна. А він тільки руками розводить і каже “ну ми одна родина, повинні допомагати”.
Такими темпами вони ще всі меблі з дачі винесуть. Або ще гірше – свекруха переїде до нас жити. От поясніть, чому родичі по лінії чоловіка такі нахаби? Де їх совість?
Я вже мільйон разів пошкодувала, що купила ту кляту дачу. Нема ні каплі бажання туди їздити.
Що Ви можете порадити нашій читачці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!