Зі своїм першим чоловіком я прожила всього три роки. Потім розлучилась. Причина проста. Я завжди була самостійною жінкою і не хотіла нічого терпіти.
Так склалося життя, що я вийшла з бідної багатодітної сім’ї. Я елементарно не мала одягу, в якому ходити до школи. Допомагала одна добра сусідка. Мабуть, бачила, що я не така, як інші, та справді хочу навчатися. І направду, я робила все, аби бути найкращою в класі. Згодом відвідувала всі можливі олімпіади та без проблем вступила до університету.
До слова, з дев’ятого класу я вже заробляла. Продавала на ринку ягоди, гриби. Мала досить непогані гроші. Вже на третьому курсі я перевелась на заочне відділення і вийшла на повноцінну роботу за спеціальністю. Працювала юристом в державній установі.
Коли ж вийшла заміж і народила – почалися проблеми. Чоловік нічого не робив, отримував копійки та лишень постійно виказував своє невдоволення. Тож я вирішила, що він мені лише заважає.
Згодом я багато років жила сама. Мені так було зручно і в принципі я й не планувала нічого змінювати. Та потім донька поїхала на навчання і якось сумно мені стало. Ще й пандемія та війна. Дедалі частіше з’являлась думка, що може краще знайти партнера.
І ось якось колега познайомила мене зі своїм двоюрідним братом Олегом. Усе життя він жив і працював у Донецькій області. Був досить симпатичним і добрим. Ми почали спілкуватися. А минуло кілька місяців і він запропонував:
– Може я до тебе переїду. Нам добре разом!
– А чому б і ні! Спробуємо.
Насправді Олег хотів розписатися, та я була проти. Мені від того штампу легше не стане. Вже за місяць я почала замислюватись, чи не поспішили ми. Річ у тім, що мій партнер намагався змінити мій побут, вказував що і як робити. Найчастіше мене дратувало, коли він втручався в процес приготування їжі.
– Слухай, ну борщ густий має бути. І кинь заправку готову, шматок м’яса із салом.
– Я так ніколи не готувала. Тим паче ті заправки – суцільна хімія.
Або ж робив зауваження з приводу прання.
– А чому ти не накрохмалюєш білизну? Рушники виварювати добре треба!
– А нащо це? Що за дурниці?
Та ситуація яка сталася перед Різдвом – остаточно дала все зрозуміти. Я готувала вечерю на Святвечір. Для мене це важливе свято, ще й донька мала приїхати. Я наварила куті, справжньої з пшеничкою, маком, медом і родзинками. І тут мій коханий розпочав.
– Що це? Суп якийсь? Кутя з рису має бути! Густа!
– Де ти таке бачив? Логічно подумай, звідки на території України міг взятися раніше рис? А от пшениця завжди була!
– Я це не їстиму! Знайди в інтернеті рецепт і звари з рису!
– Знаєш що, ти збирай свої речі і йди шукай, де тобі кутю з рису варитимуть!
– Ну що, ти через це мене виженеш?
– Не лише через це! Збирайся.
Можливо я надто жорстка, та не збираюся терпіти усі ці зауваження. Тим паче стосовно того, в чому я не маю сумнівів. А ще, я зрозуміла, люди з різними менталітетами не мають бути разом. Вони лише страждатимуть. Згодні?
Як гадаєте, я правильно вчинила чи варто було терпіти?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!