Моє дитинство було жахливим. Батькам завжди не вистачало грошей, через це вдома були постійні сварки. А потім тато почав пити… Через два роки від горілки він згорів.
Мама, яка тепер сама намагалась звести кінці з кінцями, після роботи приходила втомлена, зла і засмучена. Звісно, на мене часу вже не вистачало, тому росла я якось сама по собі.
А на мій сімнадцятий день народження її не стало.
Я намагалась знайти підтримку в інших людях, тому коли познайомилась з Олексієм, одразу почала з ним жити. Стосунки розвивались в нас дуже стрімко, через декілька місяців я завагітніла.
Тоді хлопець, якого я вважала коханням всього свого життя, покинув мене, бо до дітей готовий не був.
Я лишилась без житла, без грошей і підтримки… Аборт було робити вже пізно, тож майбутнє для мене в той момент перестало існувати.
Не знаю, як склалася б моя доля, якби не сусідка Олексія. Вона була вже старою, з багатьма речами справитись самостійно не могла.
Я пішла до неї доглядальницею.
Вона любила мене і мою донечку, називала своєю ріднею. Я знала, що Людмила Григорівна має доньку, але вони посварились багато років тому і з того часу не спілкувались.
І от в один день Людмила Степанівна заговорила про спадок.
– Дарино, добра ти дівчина. Я знаю, що серце в тебе – велике і щире. Доля в тебе тяжка видалась, але ти молодець. Не кожен так себе в руки візьме, як ти змогла. Чую, що недовго мені лишилось. Не хочеться, щоб нажите добро чужі люди між собою ділили. Не дивись на ці стіни пошарпані, їх мені не шкода. А от ближче до центру міста я свою квартиру маю. Двокімнатну. Там я не живу, бо ноги вже не ті на п’ятий поверх бігати. А ти молода, тобі якраз буде зручно. Тому завтра прийде нотаріус, оформимо на тебе заповіт.
– Який заповіт, Людмило Степанівно? Про що ви говорите? Вам ще жити й жити! Та і взагалі… я б чуже ніколи не взяла. Не по-людськи це, у вас же своя донька я.
Нічого Людмила Степанівна на це не сказала. А через тиждень відійшла на той світ.
У заповіт вона мене все ж вписала… Ще й номер адвоката лишила. На випадок, якщо її донька судитись надумає.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!