Моя мама на старості років геть втратила здоровий глузд. Інакше не можу пояснити її вчинки. Адекватна людина так ніколи б не поступила з родиною!
Батько помер ще 10 років тому. Після його смерті мама залишилася проживати в трикімнатній квартирі, а я разом з дружиною і двома дітьми живу в будинку її покійних батьків.
Все своє доросле життя матуся разом з батьком працювали на керуючих посадах і тому, як вийшли на пенсію, заощадження в них були не малі. Однак, батьки ніколи не витрачали кошти на відпочинок, розваги, або ж покупки для своїх власних потреб. Весь час вони збирали кошти, як то кажуть “під подушку” та й пенсія в обох була не мінімальна.
Я ніколи не просив в них матеріально мені допомагати, маю чудову роботу, добре заробляю, та й дружина власниця невеличкої перукарні. Раз в рік їздимо відпочивати, маємо обоє авто, утримуємо будинок й господарство, словом, живемо добре.
Після смерті батька я запропонував мамі переїхати до нас, щоб не сумно їй було одній, але вона категорично відмовилася:
– Я що, сама себе обслуговувати не зможу? Бач, що вигадав? Квартиру я нікому не довірю і її не покину.
На що моя мама витрачала пенсію я ніколи не цікавився. Кожного тижня я їздив до неї з повними пакетами продуктів, комунальні послуги теж регулярно оплачував. Раз в місяць мама ходила до банку й сама отримувала пенсію. Ні з ким не спілкувалась, подруг та родичів немає. Здоров’я в матері, слава Богу, добре, максимум, може піднятись інколи тиск.
Минулого тижня приїхали ми з сім’єю провідати маму. Як звичайно, привезли цілу купу продуктів, жінка зібрала пакет з речами особистої гігієни, купила букет троянд.
Ми сіли за стіл, мама заварила чаю і тут розмову почала моя Олександра:
– Мамо, а давайте переїжджайте до нас. Що ви тут саменька? Вам буде веселіше та й нам. Внуки вам сумувати не дадуть.
– А з квартирою, що? Ви що, хочете сюди квартирантів поселити?
– Та що Ви таке кажете?! Ні, квартира нікуди не дінеться. Але тепер літо, у квартирі спекотно та й нудно. У нас великий двір, свіже повітря, трохи відпочинете.
– Сину, я давно підозрювала, що ви хочете забрати від мене квартиру й гроші, а потім відправите мене в будинок пристарілих! Ніколи цього я не допущу, тільки через мій труп!
– Мамо, – відповів я,- нам навіть таке в голову не приходило! Як ти могла про це навіть подумати?
– Так ось, милі мої діти: квартири вам не бачити, як своїх вух, де я тримаю наші з батьком кошти, ви також ніколи не дізнаєтесь. Що я з цим всім буду робити, ніхто й згадки не має. Тому прошу більше до мене не приходити й не турбувати! Все, можете йти геть. Давати мені спокій.
У нас з дружиною подвійний шок. Ми поїхали геть, але не розуміємо, що сталося з нею. Хто її на таке намовив? Хвилюємось, щоб вона не потрапила під вплив аферистів, однак дізнатися правди не маємо в кого.