«Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка. Це я, дід Панас…» — так зазвичай починав свою вечірню казку знаменитий ведучий програми «На добраніч, діти». Дід Панас відомий багатьом, як український казкар. Його любили слухати діти та навіть дорослі, однак мало хто знає яка насправді людина він поза екраном. А чи знали ви, що героя вечірньої програми “На добраніч, діти”, насправді звали Пінхас Хаймович Вескляр ? Однак відомо, що пізніше він змінив своє ім’я на Петро, а до прізвища додав закінчення “ов”. Що спонукало його до цього читайте далі.Акторський талант у Вескляра розгледіли у Черкаському театрі, тому згодом й запрошували грати вистави. Було це в 1932—1940 роках.Коли розпочалась війна, його забрали до театру Південно-Західного фронту. Потім, потрапивши в оточення, він опинився у фільтраційному таборі. Петрові вдалося приховати своє справжнє єврейське походження, а як тільки зміг, утік та дістався до окупованого гітлерівцями Києва.Тоді Петро починає працювати у Волинському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка до 1959 року. Там він грає багато цікавих ролей, які успішно відгукуються глядачам.
Від коли актора запросили працювати на телебаченні у ролі діда Панаса, чоловіка почали запам’ятовувати та навіть впізнавати. Однак після цього жоден інший режисер не погоджувався давати йому своїх ролей, через асоціацію з казкарем.
Ще один цікавий факт про Весклярова, який не дозволив йому більше розвиватись в акторській сфері — не знання російської мови. «Те, що Дід Панас не знав російської, завадило йому стати знаменитим поза межами України, — додає видавець і шанувальник актора Дмитро Капранов. — Хоча для цього він мав усі необхідні дані — був дуже фактурний: височезний, міцний. Він був ідеальним підпільником для радянських фільмів, а тоді такі типажі були дуже затребувані. Але «по-руському» не говорив, тож у фільмах його переозвучував інший актор».
У 50-х роках спочатку Дід Панас з’явився на українському радіо. Він читав дітям українські казки на ніч. Пізніше, у 60-х роках, почали з’являтись телевізори, тому Панаса вирішили перенести на екран. Відомо, що на роль казкаря провели кастинг, в якому взяло участь 200 осіб, проте ніхто не зміг перевершити Весклярова.
Усе б здавалося нічого й успіх Весклярова не за горами, але його україномовні казки, вишиванка у кадрі дуже заважали у боротьбі з націоналізмом. В сімдесяті роки намагалися закрити його програму або замінити Діда Панаса, проте обурені глядачі постійно вимагали повернути улюбленого казкаря на екран.
У 1988 році, коли телебачення активно переходило до комерційного формату, Діда Панаса більше не було на екрані. За однією з версій, Весклярова відправили у відставку після його невідповідного висловлювання в ефірі. Попри шалену на той час популярність, він не отримав багато нагород, лише заслуженого артиста УРСР у 1973 році.
Дід Панас помер 5 січня 1994 року, у період новорічно-різдвяних свят, і його похорон був дуже скромним. І навіть після його смерті, до цього періоду, відомого казкаря належним чином так і не було пошановано. На жаль, жодної пам’ятної таблиці, жодної згадки чи названої вулиці в його рідному місті на його честь немає. А чи пам’ятаєте ви цю легенду українського телебачення? Як вважаєте, чи заслуговує Дід Панас на посмертну національну пошану?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!