Того дня Ліда, як завжди, завітала до свекрухи. Сьогодні мала вільну хвилину і вирішила помогти жінці з господарством. Одразу взялася натирати вікна та намивати підлогу. Не одразу навіть зауважила, що Марія Павлівна плаче. А коли запитала, що трапилося – у відповідь почула нову хвилю плачу та намагання свекруха покаятися.
Сама ж Марія Павлівна була мамою 2 синів. Обидва вже давно одружилися, мають жінок та дітей. Та й гріх на них жалітися – не забувають про матір. Провідують її часто, продуктами забезпечують, по господарству помагають.
Здавалося б, живи та радій.
Але у житті не без пригод. У сім’ї трапилося нещастя. Спершу занедужав старший син. Пролежав пів року і пішов на той світ. А через 3 роки за ним туди ж і молодший.
Марія Павлівна дивом пережила ті злощасні часи. Невістки з онуками помагали їй. Не кидали саму. Ліда, жінка старшого сина Марії, жила неподалік. Тому постійно знаходила вільну хвилинку, щоб зайди до свекрухи провідати чи помогти по господарству.
Інша невістка переїхала в місто. Спершу заходила до свекрухи час від часу, а зараз навіть телефонує рідко.
— Щось Тані давно не чути, — зауважила Ліда.
Свекруха змовчала, тільки важко зітхнула.
Ліда зрозуміла, що більше повертатися до цієї теми не варто. Перевела розмову.
— Що б я без тебе робила, – раптом додала свекруха.
Жінка заплакала, а не вістка, відволікшись на справи, не одразу це помітила.
— Ой, ви чого плачете. Щось сталося?
— Ой, Лідо.. Пробач мені. Я такого наробила, – Марія Павлівна розплакалася ще дужче.
Ліда ледь заспокоїла жінку.
Тільки під вечір свекруха розповіла, у чому річ. Виявилося, не просто так Таня досі крутилася біля неї.Постійно нашіптувала старенькій, що час вирішувати щось зі спадком. Треба переписати, а в неї якраз двоє діток на руках. А в Ліди, мовляв, батьки заможні, без грошей не лишиться. Старенька тоді тільки відходила від втрати другого сина, тож сама не розуміла, що робила. Погодилася на вмовляння Тані.
Поїхали разом до нотаріуса, усе оформили, завірили. І відтоді від Тані жодної звістки.
– Ось таких дурниць я наробила, – забідкалася свекруха, зауважуючи, що позбавила Ліду і її дітей спадщини.
А зараз що вдієш? Дарча на Таню записана.
Ліда тільки важко зітхнула. Мовляв, що зроблено, те зроблено.
Невістка наступні кілька місяців вдавала, що тієї розмови не було. Продовжувала доглядати за старенькою, як раніше.
Аж доки одного дня Ліді не зателефонувала Таня.
– Мені потрібні гроші. Треба терміново продавати будинок. Не знаю, що там з Марією Павлівною, але в мене вибору нема. Оскільки будинок мій, то маю право ним розпорядитися. Можеш забрати свекруху собі, а ні, то віддамо в будинок для престарілих.
Ліда почала обурюватися. Як це так? Свекруха все життя прожила у власному будинку, збудувала його з чоловіком, а Тані зараз просто знадобилися гроші.
– У тебе самої дім дай Боже, поміститься і свекруха там.
– Не забувай, що в мене своє життя є. Та й Марія Павлівна власний дім має. Ти б трохи подумала головою перед тим, як говорити таке.
Таня розізлилася і вимкнула мобільний.
Відтоді про спокій Ліда забула. Тільки й думала про Таню і її хитромудрий план.
А через декілька днів жінка вирішила піти до свекрухи, усе їй розповісти і порадитися, як діяти далі.
Того ж дня забрала Марію Павлівну до себе. Бо, як казала раніше, що вже зроблено, те зроблено…
Чи правильно вчинила Ліда?
Що Ви зробили б на її місці?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!