Останнім часом свекруха все жалілась на здоров’я. А якось подзвонила і каже:
– У мене онко. Пропонують терапію. Дорого, але надія є.
Ми з чоловіком захвилювались. Просили про повторне обстеження, та вона все відмовлялась. Переконувала, що довіряє місцевому лікарю і вмовляла її до себе не забирати. А потім почались прохання типу “дай гроші на карту на деякі ліки та процедури”. Я казала, що сама приїду, відвезу її, куплю ліків, та вона переконувала, що так краще – зручніше.
Другим разом, просить гроші на продукти, а ми ж з Михайлом їй недавно холодильник наповнили.
– Діти я тепер на дієті, лікар сказав, тож сама все купуватиму.
– Напиши список, ми тобі завеземо!
– Краще гроші на карту, сусідка купить.
Раз я запитала її прямо:
– Мамо, а на що ті гроші?
– Якби ти знала, як мені зле, не питала б.
Тепер у Михайла гроші випрошує, мене вже боїться. От я запідозрила “лихе”. У суботу без попередження приїхала до свекрухи, а там зовиця Люда. А діти її в новому планшеті, стрілялки грають. Знаючи про доходи Люди, важко вірилось, що вона сама купила дітям планшет. Її чоловік давно живе за кордоном з коханкою, дружині грошей не висилає.
І тут я все зрозуміла:
– Ану, покажіть ваш діагноз. Я вже йду до місцевого лікаря, хай вас обстежить. А в холодильнику чого стільки ковбаси? Ну ви, мамо, вже забрехалися!
– Іринко, зрозумій, я так хотіла онуків потішити, не сердься!
– Ага, за наші гроші! Поки ми важко заробляємо, нехай стрілялки грають? Ну це вже занадто!
Я швидко вихопила у дітей планшет і гукнула:
– Згодиться в роботі! Ходімо, Мішо!
Ми розвернулися і поїхали геть! Я була настільки обурена такою брехнею, що серце досі не на місці. Свекруха опісля так і не наважилась подзвонити. А планшет працює! Знаєте, хороша річ!
Вибачте. Даних поки немає.