Далеко не у всіх нас гарні стосунки з батьками. Часом важко знайти спільну мову людям, котрі зростали в різних умовах. Ці постійні надокучливі зауваження, невчасні поради. Та нещодавно я зрозуміла одну річ – ми мусимо змінити своє ставлення до старшого покоління.
Я добре пам’ятаю своє дитинство. Батьки були дуже суворі, виховували мене у строгості. Я тоді ображалась на них, протестувала, ми постійно сварились. Як я злилась, коли на перше вересня мені не придбали нові туфлі. Я йшла в спідниці й старих кросівках, які доношувала за сестрою. Тієї миті я ненавиділа батьків.
А згодом на випускний я єдина в класі не мала сукні, йшла в костюмі. Багато років в серці я носила образу. Хоча батьки в 90-х ледве виживали. Мамі місяцями не виплачували зарплату. Батько шукав підробіток, де лише міг. Часом у нас просто не було, що їсти. Собі ненька взагалі нічого не купувала, усі гроші витрачали лише на мене.
І ось згодом мене відправили в університет. Я мусила обрати факультет, на який проходила на державну форму. Це мене також дратувало, адже я мріяла про інше. Я закінчила навчання і знайшла роботу. І не втрачала нагоди дорікнути батькам, що вони винні в усіх моїх невдачах. Адже я б стільки досягла, якби вони не примусили мене обрати не ту професію.
Тепер я вже теж мати. Мої діти мають усе – найкращий одяг, іграшки, вони щороку відпочивають на морі. Але, як це не дивно, вони також часом звинувачують мене. І це дуже важко чути, адже я так стараюсь.
Зараз, коли в мене з’являється нагода, я прошу вибачення у мами. За всі свої докори. Якби не старання моїх батьків – мої діти не мали б нічого. Вони завжди хотіли мені добра.
Тепер мені хочеться кричати – люди, будьте поблажливіші до батьків! Не засуджуйте їх ніколи!
А які у вас стосунки з батьками?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!