Лише цього року ми втекли з рідного Донецька. Але я не шкодую. Що тільки не доводилося чути про українців, але все виявилося зовсім не так…

Я народилася і виросла на Донеччині. Тут познайомилася зі своїм чоловіком і народила діток. Навіть гадки не мала, що на моїй рідній землі колись відбуватимуться такі страшні речі.

Якщо чесно, то залишити рідний дім ми наважилися тільки зараз. Весь цей час намагалися змиритися з новою реальністю, але це неможливо.

Мій Василь військовий. У нас двоє синочків росте. От мені й порадили оформити соціальну допомогу. Звучить дуже заманливо — жодна копійка зайвою не буває, але як уявила собі кілометрові черги, злих і агресивних людей, аж страшно стало.

Але коли дізналася про те, що в нас буде третій малюк — змирилася з тим, що доведеться йти…

Мушу зізнатися, що якість обслуговування мене щиро здивувала. Я взагалі не уявляю, як в тих жінок вистачає терпіння на всіх бабусь, дідусів, матусь з крикливими малюками і ділових бізнесменів, чий час коштує комусь зіпсутих нервів.

Вони, бідолашні, сидять за тими касами, столами і навіть голови повернути не можуть.

Я собі прийшла з книжкою, сіла на крісло — та й можу чекати, скільки влізе. Захотілося їсти — відійшла і купила собі булочку, захотіла подихати свіжим повітрям — вийшла на вулицю, а ті працівники, наче в клітці.

Як зайвий раз дозволять собі сьорбнути той чай, то на них миттю сиплеться купу звинувачень і претензій.

Коли я нарешті підійшла до каси, втомлена і виснажена дівчинка заледве підняла на мене очі, але як тільки помітила мій кругленький животик, ще знайшла в собі сили мені щиро посміхнутися.

Скажу без перебільшень — ці люди справжні герої. Вислухати кожного, витримати злість, сум, роздратування — цілий коктейль емоцій, аби виконати свою роботу.

Тільки українці так можуть. Я вдячна Богу, що народилася в цій країні, з такими відповідальними і працьовитими людьми. Звісно, вони, часом, бувають і добрими, і злими, але добро таки завжди перемагає.

Команда “Пошепки” вдячна підписниці за цю відверту і щиру історію. Як важливо помічати в наших людях щось хороше, бо багатьма рисами українці можуть похвалитися. Залишається тільки цим пишатися і розвиватися й далі.

Які риси українців вас найбільше захоплюють?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Напишіть нам в коментарях у Facebook!