Я готувалася до святкування дня народження мого чоловіка. Бігала за покупками цілий тиждень, готувала, прибирала. У мене ще двоє дітей, за якими теж потрібно постійно щось робити. Так і сталося, що трудилася, як бджілка…
І от приїхали до нас в гості свекруха, сестра мого Антона з чоловіком та дітьми та наші спільні друзі, що живуть з нами на сходовій клітці. От свекруха одягла найкраще своє вбрання, начепила на себе всю ювелірку, і це не дивно, адже вона дуже любить “хороше життя”, або принаймні його демонструвати. Взагалі вона самотня, тому звикла жити “на широку ногу”.
– Люда, в тебе такі страви за столом, ще з минулого століття. Перед друзями тобі не соромно?
– А за що соромно? – питаю я, а злість тим часом вже перехоплює подих.
– Не знаю, хто ж в наш час шубу їсть, напевно, бабусі якісь, – промовила вона до мене з єхидною посмішкою.
Я дуже образилася, і, щоб вона не бачила моїх сліз, вийшла на балкон. Чоловік одразу попрямував за мною й почав мене заспокоювати. Я пішла знову на кухню, оскільки там ще пеклася картопля. Приходжу і бачу, як з відкритого холодильника виглядає спина Марії Іванівни – “улюбленої” свекрухи.
– Людочко! Я тут свій торт привезла, дуже красивий і смачний, от його і подавай сьогодні гостям. А свій “шедевр” самі з’їсте, щоб не осоромитися перед гостями. І мені соромно не буде.
Я не знаю, що зі мною тоді трапилося, але я від шоку просто не могла і слова сказати на свій захист. Антон подякував матері за старання й ще обійняв її. Мені ж він ні разу нічого не сказав за те, що я накрила святковий стіл.
Я теж взагалі то заслуговую хоч на якусь подяку, все робила своїми руками. От торт свекрухи з вигляду дійсно був гарний, однак нічого особливого в ньому не було, звичайний бісквіт. Навіть гості його лише пару раз надкусили, і так він і залишився на тарілочці.
А цього вечора я вийняла свого торта й пригостила діток й чоловіка. Смакували всі, а чоловік ще сказав:
– Ти моя господинька! Твій торт дійсно дуже смачний. Вибач, будь ласка, що засумнівався і так повівся з тобою. Мені зараз дуже соромно. Більше не поведусь у мами на поводку.
І я вірю своєму чоловікові, головне, що він зрозумів свою помилку. Не уявляю, що було б з нашим сімейним життям, якби ми жили всі разом зі свекрухою. Дякую долі, що маю окреме житло.
Що Ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!