Степан любив рибалити ще з дитинства й навіть вже одружений святкував свій день народження в чоловічій компанії зі свіжою рибною юшкою біля озера. Цього разу він вирішив взяти з собою і сина Олежика, якому нещодавно виповнилося шість років.
Чоловіки смачно повечеряли та грали в карти, а от Олежику стало нудно. Він хотів іти рибалити.
– Степане, я так дивлюся, щось твій Олежик взагалі на тебе несхожий, може, від сусіда? – гиготіли за чаркою чоловіки.
Ще й друг, який спізнився, також кинув масла у вогонь, кинувши фразу:
– Він хіба на жінку схожий, а на тебе ні крапельки…
Після таких фраз Степанові стало на душі неспокійно. Він почав згадувати попередні роки й зрозумів, що цю фразу він чув не один раз, навіть коли малого з пологового привезли. Матір тоді зауважила, що дитина, напевно, на невістку більше схожа.
За останні роки в шлюбі Степан розкрутився: придбав нову машину та квартиру в котеджі. Його дружина — Люда, так і не вийшла на роботу, але в неї і так весь день розписаний по хвилинах. Степан кохав свою дружину й був задоволений, що вона доглядає за собою й все встигає.
…Хлопці вже давно хропли, а йому несподівані здогадки ніяк не давали спокою. Він не міг заснути й підійшов до сина. Глянув у таке миле маленьке личко. Ніс картоплиною точно не його. Очі у нього голубі, але звідки такі могли взятися, якщо в Степана карі, а в Люди зелені? Губи бантиком, як у мами.
Волосся біляве й шкіра світла, але вони з Людою смагляві. Чому чоловік раніше цього не помічав? Чоловік хотів вже повернутися додому й все розпитатися у дружини.
– Людко, кажи, чия дитина?! – сипав словами їй Степан просто в обличчя. – З ким, крім мене, була? Скільки їх було?
Люда не розуміла, що відбувається. Вона здивовано стояла й все повторювала: «Про що ти? Про що?» Жінка спершу думала, що чоловік жартує, а коли той не заспокоювався, не на жарт злякалася. Вона витирала сльози й клялася, що Олежик син Степана.
– Проведімо аналіз? – Люді сподобалася ідея, адже це була її остання надія…
Після безсонної ночі сім’я пішла в клініку. Степан помічав сльози на обличчі дружини, а сам розумів, що його ставлення до сина взагалі не змінилося. Він все ще любить цього білявого хлопчика.
***
Край усім Степановим здогадкам і Людиним переживанням поклав результат аналізу, який приголомшив обох: хлопчик Олежик… взагалі був не їхній! Ні Люда, ні Степан не були його батьками!
Двоє дорослих людей не знали, що робити далі. Вони зрозуміли, що дитину підмінили ще в пологовому. Люда згадала, що народжувала з нею ще одна жінка й сім’я доклала всіх зусиль, щоб її віднайти.
… Свого сина вони знайшли в хрущовці на околиці. Проживала сім’я в обшарпаній квартирі, а хлопчик був… точною копією Степана. Від побаченого Люда сповзла по стіні…
Степан не хотів міняти дітей, адже він любить свого Олежика. Правда, думка про те, що його рідний син живе в таких жахливих умовах розривала душу. Вони протягом року приїжджали до сина та привозили харчі, одяг, іграшки, а потім життя все розставило на свої місця.
– Ви з’явилися у потрібний час. Я дуже хвора і мої дні спливають. Мій син нікому, окрім мене і вас, непотрібний. А тепер, поки я ще можу допомогти, оформляйте документи і забирайте дитину…
Що ви думаєте з цього приводу?