Наше село вже тиждень гуде про директорку сільської школи. А все тому, що виявилось вона позашлюбна дитина.
Колись давно її мати працювала у тій же школі вчителькою географії. Вона була дуже красивою та розумною дівчиною й мала багато прихильників, однак палко закохалась у директора. Олександр Іванович був одруженим чоловіком та ще й жінка його працювала у школі. Одним словом дуже складна історія.
Згодом Тетяна дізналась що вагітна. Усе село пліткувало та обливало її брудом, адже здогадувались про її таємний роман з одруженим директором. Цієї ганьби не витримала законна жінка Олександра Івановича, звільнилась і переїхала жити у місто. Проте директор дуже любив своїх синів й не зміг жити без сім’ї. Згодом він також подався у місто за дружиною.
Тетяна залишилась вагітна, самотня й засуджена іншими.
Після народження донечки Марічки її життя налагодилось, адже дитина принесла їй радість та щастя. Дівчинка росла дуже розумною та вихованою. Згодом пішла до школи у якій працювала її мати.
Роки пролетіли й Марія стала випускницею школи, яку успішно завершувала. Мати пишалась донькою та її бездоганними результатами, а батько так і не цікавився нею. Хоч у селі усі люди казали, що вона дуже схожа на колишнього директора, розумниця така ж як і він.
Через деякий час дівчина вступила до педагогічного вишу й продовжила учительську діяльність своїх батьків у рідній школі. Дуже цікаво, але вона практично повторила історію матері.Марічка закохується у молодого вчителя. Однак зовсім скоро вони одружуються й народжують дітей.
Тепер дівчина успішна дружина, мама, адже стала директоркою сільської школи, яку витягла на новий рівень освіти. Та нещодавно трапилась дуже несподівана зустріч для усіх, про яку говорить мало не кожен в селі. На зустріч випускників з’їхалися усе старше покоління, зокрема учителів. На цьому заході був також батько Марії, колишній директор школи Олександр Іванович. Він відразу впізнав доньку, яка була так схожою на нього, а коли почув, що посаду директорки займає вона, то мало не заплакав. Чоловік пішов до крамниці, придбав букет квітів та приніс їх своїй доньці.
– Марічко, я пишаюсь тобою! Пробач, що мене не було у твоєму житті. Мені дуже шкода — сказав Олександр Іванович до Марії.
Хай там як, а Марія не тримала зла на батька. Вона знала усю історію, мати розповідала їй, але злості на те, що сталося у неї не було.
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!