Моя невістка наплювала мені в душу, інакше я це описати просто не можу!
Мені вже далеко за 50, усе життя я присвятила двом справам: роботі і вихованню єдиної моєї дитини. Синочка я народила пізно, бо все ніяк не могла завагітніти. Але знала, що таки свого доб’юся і стану мамою. То як тільки пішла на роботу, одразу почала збирати придане для свого дитя. Мені не важливо було, хто там народиться: хлопчик, дівчинка – яка різниця? Якщо речі якісні, то вони всім у нагоді стануть.
Я ж сама із бідної сім’ї. Знаю, як важко живеться, коли на десять ротів дві каструлі та три ложки вдома. Для своїх дітей такої долі не хотілося… Прийшлося вибиватися в люди, заробляти гроші та складати рушничок до рушничка, тарілочку до тарілочки.
Молоді вже того й не згадають, а в мене й досі перед очима стоїть та кілометрова черга по тарілки імпортні. Ті, що із золотими малюночками… Ох і відвалила я тоді за них грошей! Хотіла всім хвастатися, але ж поставила в сервант та сказала нікому туди й не заглядати.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І от таки ж дочекалася я дня, коли Богданчик, синочок мій, оженився. Хорошу він собі жінку вибрав: тихенька, скромненька. Така, якою й повинна нормальна дівчина бути.
Поки всі сипали привітаннями, я вже скомандувала, аби робочі зібрали все те добро, яке я для дитини своєї берегла, і перевезли на його нову квартиру. Вийшло там чимало всього: 3 великі килими, 5 маленьких, 12 наборів рушників, десятків зо два комплектів постільної білизни, а ще ж миски, каструлі, ложки… Ну, аби все це в порядку стояло, то я ще й сервант свій віддала. Як від серця відірвала, їй Богу. Але ж рідній дитині нічого не шкода!
На мій подарунок молоді відреагували скромно, але я на це не ображалася. Знала, що все їм сподобалося, просто день був важкий, потомилися діти.
А недавно приїхала я до сина, аби гостинців привезти та словом перекинутися, і щось нічого не зрозуміла… Ні серванту мого немає, ні мисок, ні рушників… Та ще й підлога без жодного килима! Я там аж за серце схопилася! Куди ж ділися всі мої пожитки?!
– Ма, чого ти? То ж непотріб усякий був. Нам Таня нових речей накупила, а те все на барахолці продала. Люди зараз таке люблять, – спокійно сказав син, коли я запитала в нього про мої подарунки.
Оце тобі й на! Мати все життя спину гнула, аби догодити, аби не з пустими руками сина в доросле життя відпустити! А тоді з’явилася якась Таня і все продала за копійки… От як їй тепер в очі дивитися, га?! Що мені робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!