Магда і Мирон жили в одному селі. Ще малюками любили гратися разом біля річки, з батьками разом випасали корівок. Всі сусіди жартували, що Мирон вже знайшов свою наречену – Магду. Минули роки, дівчина виросла справжньою красунею і день за днем Мирон у неї закохувався.
Після закінчення школи його відправили у армію:
-Ти мене дочекайся. Я після служби одразу приїду та зіграємо весілля.
І дівчина чекала. Щонеділі ходила до церкви, молилася Богові, аби оберігав її Мирона, просила у Діви Марії ласки. Помалу почала вишивати весільний рушник.
Однак, через декілька місяців вона отримала листа від Мирона. “Я знайшов іншу жінку. Вибач, але я не хочу тебе більше бачити”. Дівчина довго плакала, кричала, хотіла сама поїхати до Мирона та подивитися у його нахабні очі.
– Так не може бути! Він бреше, бреше! – плакала дівчина.
Але жодної звісточки від Мирона не було. Навіть батьки його ніц не знали. Тоді до Магди почав залицятися Петро з сусіднього села. Наречений при грошах, має велику господарку. Дівчина з розпачу погодилася вийти за нього заміж. Все робила, аби тільки про зраду Мирона забути.
Свекруха, Олена Василівна, невістку одразу не прийняла. Ну бо хотіла для свого сина статну дівчину, з файним приданим. А не ту “босячку, в якої мама доярка, а тато тракторист”. І так у дівчини з’явилося ще одне горе – надокучлива свекруха. Сусіди любили сідати на лавку під хату та слухати, як пані Олена дорікає невістці:
– То ти такий паскудний борщ зварила, що собаці навіть викидати шкода.
– Хто так грядки підгортає? Руки з одного місця у тебе ростуть.
– Боже, де я так нагрішила, що ти мені таку окаянну невістку послав?
Петро спершу заступався за жінку. Але з часом йому набридли ті сварки. Тому як тільки-но його мама щось починала казати про Магду – руки в ноги та побіг до своїх друзів пити чарку-другу.
Магда сподівалася, що хоча б народження первістка Богдана якось пом’якшить характер свекрухи. Що вона нарешті прийме її у родину, бо народила спадкоємця. Тільки знову прогадала:
– То геть не наше, нагуляне. Від кого байстрючатко принесла мені в подолі?
А через декілька місяців до села повернувся Мирон. Тільки без ноги по коліно. Виявилося, що ніякої жінки у нього там не було. Отримав важке поранення та не хотів, аби Магда про це знала. Тому вирішив збрехати, аби дівчині боляче не робити.
Якось Петро так напився, що почав кулаками гамселити жінку. Повірив, що вона дитину нагуляла. думав, що то від Мирона чи іншого сусіда син. А свекруха тільки дивилася та єхидно посміхалася – “отримай по заслузі, дівка гуляща”.
Тоді Петро пішов спати. Магда зібрала невелику валізку з речами, взяла сина на руки та поїхала на велосипеді в село. Її мати ледь не посивіла, коли побачила синці. І наполягала, аби Магда навіть не думала більше повертатися до Петра:
– Нічого, ми самі онука на ноги поставимо. Нам Бог допоможе, будемо молитися.
Петька так почав пити, що за тиждень вже ховали. Втопився у річці. А Мирон довго не наважувався підійти до Магди. А вона сама зголосилася його провести у неділю після служби з Богданчиком:
– Соромно було мені казати про ногу. Я ж неповноцінний чоловік, що можу тобі дати?
– Ти що, здурів. Я тебе скільки років чекала, молилася. За Петра пішла з горя, хоча тоді тебе кохала!
Так вони вирішили почати життя з чистого аркуша. Через рік у Магди та Мирона народилася донька Ольга. Хоча чоловік не мав ноги, але був вправним господарем. Майстрував лавки, крісла та меблі для односельчан, були клієнти навіть у містах. А Магда виховувала діток.
Минуло 10 років. Діти виросли, Мирон свій бізнес розвивав. Якось у церкві Магда почула новину про свою колишню свекруху: “Геть лежачою стала, не може навіть підвестися. Господарка вже така занедбана, що шкода глянути”.
Магді стало шкода свою колишню родичку. Ну і що, що пані Олена її постійно ображала? Бог вчив прощати своїх ворогів та відпускати образи. Тому після церкви спекла смачних пиріжків, приготувала борщику та віднесла все свекрусі.
– Дитино! Прости мені за ті гріхи. Я ж так завинила перед тобою, – плакала пані Олена та цілувала руки невістці.
– Нічого, все добре. Все що було – те загуло..
Зараз Магда досі ходить до свекрухи та носить їсти. Мирон біля її хати порається – траву підстриже, новий паркан з сусідом поставить.
Адже Бог казав, що треба всіх прощати і ніколи не тримати зла.
Ви вірите у це пророцтво?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!