Майже 15 років Марта не бачила свого сина, але за той тиждень пожаліла, що взагалі його народила

Марта вийшла з супермаркету, купила стільки продуктів, що у пакетиків вже ручки ледь трималися. Помалу крокувала до будинку, адже надворі був гололід – не вистачало ще беркицьнутися на спину. 

– Привіт, – почула вона знайомий голос. Це був її Сашко, за 15 років майже не змінився. 

– Що тобі треба? Я тебе у гості не запрошувала.

– Чув, що ти вже іншу родину маєш, доньку виховуєш. А про старшого сина забула, так? 

Марта згадала той вечір. Хоча, ні треба розповісти історію з початку – вони познайомилися на вечірці друзів, швидко почали зустрічатися. Згодом, на річницю знайомства Сашко зробив їй пропозицію, зіграли скромне весілля. А потім дві смужки на тесті, пологовий будинок, плач сина Петрика. 

І той фатальний вечір. Саша просто зібрав всі її речі та виставив за поріг. 

– І не смій наближатися до сина, – погрожував їй. 

Ніхто не міг допомогти – навіть найкращий адвокат в області безсилий перед Сашком. У нього, бачте, багато “зв’язків” серед впливових персон міста. Тому Марті нічого не залишалося, як повернутися додому. 

– Чому приїхав?

– Нагадати, що у тебе є ще син. 

– Ти сам заборонив мені до нього наближатися. Судом погрожував!

– Ой, не треба вигадувати казочки!

З автівки вийшов молодий хлопець. Новий телефон, дорогий одяг та сережка у вусі.

– Словом, він не ладнає з Анечкою..

– Ти про ту дурепу довгоногу? Закрутила тобі голову, а ти як той баран, повірив, що у неї до тебе щире кохання, – насміхався син. Марті стало ніяково від такого “цирку”.

– Коротко кажучи, ось його речі, ти ж мама. А я поїхав, термінове відрядження. 

Марта довго дивилася на сина. Точніше, на незнайомого хлопця. Ні, вона нічого до нього не відчувала, крім огиди.

– Допоможеш з пакетами? 

– Ні, сама тягай. І у цій дирі ти живеш? Жесть просто, – скривився син. 

Марта набрала у груди свіже потіння. “Треба дати йому другий шанс” – подумала жінка та відчинила двері під’їзду.

– Мерсі боку, – саркастично відповів Петрик.

Хлопець весь час жував жучку та слухав музику. Здавалося, що йому зовсім байдуже на нову родичку – його рідну мати. Марта працювала звичайним вихователем у садку, але мала добре серце, однак, чомусь там не знайшлося місце для Петра.

– О ні, що це за сарай? – з огидою глянув хлопець на квартиру. 

– Це наша домівка…

– А, то ти тут не сама живеш, так?

– Є ще чоловік Орест та донька, твоя сестра Марія, вони зараз гуляються ще. 

– Пофіг, можеш не розпинатися, я і так нічого з цієї “корисної” інформації не запам’ятаю. Де моя кімната?

– Спатимеш поки що ось тут.

– На такому дивані? Збожеволіла? Тут клопи, антисанітарія!

– Не подобається – то можеш піти геть, тебе тут ніхто не тримає.

Петро почав розкладати свої речі – новенький 13 айфон, айпад, навушники, одяг від Гучі та інших марок. Словом, видно, що його татку дуже любив потішити такими подарунками. А що Марта може йому дати? Та її запрати ледь вистачало на половину вартості телефону.

– Мамо, а це хто? – здивовано запитала Марічка. 

– Твій старший братик. 

– Ура, – і Марійка підбігла до Петрика, хотіла його обійняти. Але натомість отримала стусана.

– Ану згинь, малявко! – і зачинив двері у кімнату перед її носом.

Жінка пішла на кухню, заварила теплого чаю.

– Оресте, це мій син від першого шлюбу, я тобі колись розповідала. Саша сьогодні його привіз..

– Ну нічого, думаю, ми ще поладнаємо. Він підліток, гормони, зміна поведінки. Все буде добре, – сказав чоловік та ніжно обійняв Марту. 

Однак, марно сподівалася. Петро сприймав всіх у квартирі за рабів. То принеси, те подай, інше забери. А найбільше діставалося Марійці. Вона хотіла гратися з братом, гуляти, але хлопець не соромився навіть лаятися на неї:

– Пішла геть, ти мені заважаєш! І свої дурні іграшки забери, дістала мене! Щоб я тебе більше не бачив!

Він навіть намалював біля кімнати червону лінію та суворо заборонив дівчині її переступати. 

Справи у новій школі були не кращими.

– Він сьогодні знову хамив вчителям. І побився з однокласником. Вибачте, але ще одна така витівка – та ми виключимо його геть. Не можемо псувати статистику через одну дурну вівцю, – скаржилася директорка. 

І все Петрові було не так – як Марта готує, говорить, міг навіть пародіювати її за столом. На зауваження Ореста навіть не зважав.

– Ти мені ніхто, так що закрий рота! – кричав, коли чоловік робив зауваження.

Після одного випадку Марта вирішила поставити крапку. Тоді вона пошвидше прийшла з роботи. По дорозі зайшла у магазин, купила для діток різні солодощі. Хотіла сьогодні переглянути за вечерею комедію або мультфільм. Тихцем зайшла у квартиру. Почула, як Петя з кимось говорив через телефон. Але у цей час він повинен бути в школі. 

– Ця дурепа ні про що не здогадалася навіть. Та я вже тиждень з її заначки гроші тягну, а в Ореста з пачки цигарки забираю. Таке лайно, а не життя з ними чесно. Ще й сестра надокучає. Коли Марти нема, я йому їй поставити синяк-другий. Вічно голосно слухає свої мультики, я вже не витримую і можу їй в голову навіть пульт кинути. А вона не сміє нічого казати, бо знає, що я гірше їй зроблю. Залякав, що руку зламаю та викину всі іграшки геть або в дитячий будинок здам, ха-ха-ха. 

Марта стала спиною до стіни та повільно сповзла. Відчула, як по щоці покотилися сльози. Вона не очікувала, що рідний син буде такою підлою та безсердечною людиною. Так довго мріяла про цей момент, коли нарешті зможе його обійняти та поцілувати. Але ні, більше не буде терпіти такого відношення. Не заслужила ні вона, ні Орест, ні маленька донечка. Тому піднялася на ноги та відчинила двері у кімнату. 

– А це ти припхалася. Швидко сьогодні..

Жінка підійшла та дала синові ляпаса.

– Що ти в біса робиш? Здуріла!

– Негайно зібрав всі свої речі. У тебе є 5 хвилин. Кажи нову адресу батька, негайно! 

І вже через 30 хвилин вони стояли під воротами великого заміського будинку. Басейн, багато дерев, сауна, на подвір’ї декілька іномарок. 

-Ти більше не моя проблема. Прощавай. І не смій більше нізащо в життя з’являтися на порозі моєї квартири, – тихо промовила Марта і поїхала геть. 

Вона навіть не плакала навпаки – немов камінь з душі впав. Весь час вона жила немов у якійсь напрузі. І бачила, як коханому чоловікові та маленькій донечці тако погано. Ні, такого “шкідника” треби викидати геть. Навіть, якщо це рідний син. 

Хоча раніше Марта молила Бога, щоб Петрик повернувся до неї. А ось як вийшло насправді…

Марта вчинила правильно? А що б ви робили з такою дитиною? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna

Копіювання з сайту заборонене. Авторські статті захищені DMCA.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector