Я вже досить довго живу в Києві. Переїхала сюди на навчання і так мені полюбилося місто, що вирішила зустрітися.
Маю коханого чоловіка, дітей, роботу. Мені вже під 40, доросла та самостійна жінка.
Але для мами я назавжди залишилася маленькою донечкою. Щоранку телефонує до мене, розпитує, що снідала, який сон бачила, як взагалі у нас погода.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Коли повітряна тривога, то вона постійно на зв’язку: “А ти не боїшся?”, “Приїдь до мене у село!”,” Спустилася в укриття, ану сфотографуйся, аби я знала”, “Зараз буде відбій, Слава Богу”.
Якщо побачить по телевізору якийсь смачний рецепт, то все записує та одразу розповідає мені:
– Ну там така смакота в Клопотенка вийшла. Приїдеш у гості і я тебе цим почастую.
Я заробляю достатньо, але мама щосуботи передає мені великий пакет з продуктами:
– Там яєчка свіжі, молочко, сметанка. Сусід дав мені баночку медочку, пий з чаєм, аби не простудитися. І я ще поставила вареннячко з абрикосів, ти таке любила в дитинстві, пам’ятаєш.
Щовечора, о 9 годині дзвонить і ділиться, що з нею цікавого трапилося. Але, переважно, мама тільки мене про все розпитує:
– Як твоя робота? А що там мої онуки? Що на вечерю сьогодні готувала? Ой, певно, так смачно було. А я от сьогодні таку передачу дивилася, ти також повинна глянути. До речі, наша сусідка, бабця Стефа…
Знаєте, я часто переживаю, коли мама до мене довго не телефонує. Одразу думаю, що з нею щось погане трапилося. Але після першого гудка вона підіймає слухавку та сміється:
– Любонько, та я була на кухні, не чула. Готувала собі на сніданок млинці. Ти любила їх їсти з медом і чаєм. Ох, які тоді були прекрасні та безтурботні часи.
У маминій хаті досі висять мої дитячі фотографії в рамці. Щоразу, як приїжджаю у гості, то мама прибирає у моїй колишній дитячій кімнаті. Всі медалі, грамоти та картини стоять під лінійку обережно:
– А мені коли сумно стає, то я от заходжу в цю кімнату і згадую, якою ти маленькою була. От зразу на душі легко.
Я дуже люблю свою маму. Стараюся щоразу швидко відповідати на її дзвінки, навідуватися у гості. Адже розумію, що потім таких моментів може не бути. Хто зна, скільки того життя дав нам Бог на цьому світі?
Тому, будь ласка, не забувайте про батьків. Напишіть їм смс чи зателефонуйте хоча б на 5 хвилинок.
Адже вони подарували нам любов та ласку. І тепер наша черга про них подбати.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!