Майже рік я готувалась до 70-річчя. А мені його зіпсували. І як гадаєте, хто? – Рідні діти й онуки

Я так давно мріяла про гарне свято, а замість того мене осоромили рідні діти. Не знаю, як надалі із ними спілкуватися.

Нещодавно мені виповнилося 70 років. Серйозний ювілей, погодьтеся?

Так от готувалася я до цього дня майже рік. Завжди знала, що святкуватиму. Адже до цього вже років десять накривала лише скромний стіл вдома. А торік взагалі нічого не робила. Подумала, зараз не робитиму, вже наступного разу. І, до слова, діти тоді навіть привітати не прийшли. Хоча, як на мене, мали. Я доньці сказала, що про це думаю:

 – Хоч би квіточку якусь принесли, чисто символічно. Маю двох дітей, чотирьох онуків і всім байдуже!

 – Мамо, ти ціни на ті квіти бачила? Нащо тобі вони? Щоб зів’яли за два дні?

 – Та хоч би щось!

В голові не вкладалося, як так можна. Тож ювілей я планувала зробити гарний. В місті я шанована людина. Тридцять років працювала директором школи. Тож запросити мала кого, колишніх колег, представників влади. Набралося не  мало, аж 50 осіб. Довелось велику залу замовити в ресторані. 

Обираючи меню, я теж не могла осоромитись. Щоб столи порожні не були. Витрати вийшли чималі, приблизно 700 гривень на особу, навіть більше, бо ще докуповувала всіляке в магазині. 

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Я дуже хотіла мати гарний вигляд на святі. Пішла в салон краси, пофарбувалась, зробила зачіску, манікюр і навіть макіяж. Сукню теж заздалегідь купила. 

В день свята усі мене вітали із самого ранку. В соцмережах такі щирі слова писали. Навіть в місцевій газеті про мене стаття вийшла. Лише діти не дзвонили. Та я все думала, що на вечір якийсь сюрприз готують. 

В ресторан я прийшла за пів години до свята, все проконтролювати. Коли ж почали гості збиратися – я була в приємному шоці. Які букети мені дарували, які слова казали. Колишня колега навіть пісню присвятила, а вчитель фізики – вірша написав. Все було пречудово. От лише найрідніші – запізнювались.

Врешті, коли всі гості були за столом прийшов син з невісткою і їхньою донькою. Мене відразу здивувало те, як вони вдягнені. Син – в джинсах, невістка в костюмі, наче щойно з роботи. Сором та й годі. Принесли вони одну трояндочку. Подарували якусь вазу. Пам’ятаю, що її їм хтось на весілля приніс. Несмак та й годі. Я змовчала, хоча бачила, як на це дивляться гості.

Але це був ще не весь сором. Далі прийшла донька з трьома дітьми. Її чоловік зараз на фронті. Увійшовши, вона на весь зал вигукнула:

Пошепки

 – Та це наче весілля! Нічого собі! Мамо, ти що в лотерею виграла?

 – Ну 70 раз у житті! хто ж знає, може до 80-ліття не доживу.

 – Ти знаєш, що мені так важко і такі гроші витрачаєш? Краще б онукам одяг купила!

Вона не стримувала емоцій, а я була ладна крізь землю провалитися. 

 – Чи я за життя не заслужила на це?

 – Я думала тут скромне свято для найближчих, а ти гуляння на пів міста влаштувала. Могла хоч попередити. 

Донька навіть однієї квіточки не принесла. Дала мені конверт. Я згодом зазирнула. А там 500 гривень, і це з чотирьох осіб. Онуки взагалі нічого не підготували, хоча могли хоч щось намалювати чи заспівати. От тобі й рідня. Коли всі розходились донька підійшла до мене:

 – І скільки ти на цю помпу витратила?

 – Яке тобі діло до того? Це моє свято! Понад 35 тисяч вийшло.

– Просто дивує, що ти заради цієї показухи ладна про рідних забути. Знаєш, яка в нас складна ситуація, я ледве справляюсь, а ти такі гроші витрачаєш. 

 –  То забери свої 500 гривень! Навіть з чужих ніхто стільки не приніс.

І що ви думаєте, донька забрала гроші. Відтоді ми не спілкуємось. Син каже, що я маю із нею поговорити, адже вона у стресі живе, їй важко. Та я не збираюсь ще й принижуватись. Дожилася, що поваги від дітей не маю.

Як би ви відреагували на такі подарунки? Пробачили б дітям?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector