Після школи Оленка вступила в медичний інститут, яки знаходився в іншому місті. Кожного місяця вона навідувалася в гості до своїх батьків, які жили в селі. Цих вихідних вона вирішила затриматися одразу на два дні, щоб провести з рідними більше часу. У понеділок вранці дівчина сіла на автобус, який за декілька годин мав доставити її на пари.
Дорогою Оленка заснула, а прокинулася на кінцевій зупинці від криків водія. Вона перелякалася й хутко вибігла на вулицю з валізою в руках.
– І дитину свою забирай! – останнє, що почула дівчина перед тим, як двері автобуса зачинилися.
Транспорт поїхав далі, а на дорозі залишився розгублений маленький хлопчик зі сльозами на очах. Степан виявився не надто балакучим. Олені вдалося лише з’ясувати, що цей чотирирічний малюк кудись їхав зі своєю бабусею.
Дівчина розуміла, що не може залишити дитину напризволяще. Вона віддала валізу у камеру схову, а сама пішла з хлопчиком у відділок поліції.
– Добрий день, я привела вам дитину, яка загубилася. Ви нам допоможете? – запитала вона у поліцейського.
Назар запросив Олену зі Степаном до себе в кабінет, а сам побіг у продуктовий магазин, який знаходився через дорогу. Назад він повернувся з печивом для хлопчика й ароматною кавою для його рятівниці.
– А взагалі у вас є чоловік, сім’я, діти? – почав допитуватися Назар в Олени.
Дівчина відповідала на усі запитання, хоча й не розуміла, як вони стосуються справи. Насправді ж чоловікові Олена одразу сподобалася, тому він вирішив у такий спосіб дізнатися про неї якомога більше.
Розмова давалася легко. Степан зміг розслабитися, адже він відчув, що поруч з ним надійні люди. Хлопчик розповів повну історію: зранку він пішов з бабусею по хліб, а поки старенька стояла в черзі він з цікавості заскочив в автобус. Коли той рушив, хлопчик не наважився сказати водієві, щоб той зупинився. Так і доїхав до кінцевої зупинки.
Зрештою Назар зміг знайти адресу рідної домівки Степана. Вони разом з Оленою відвезли дитину додому, а самі обмінялися номерами телефонів. Так між ними зав’язалося спілкування, яке переросло в романтичні відносини. Через декілька місяців пара одружилася. Вони вдвох досі згадують день свого знайомства й з вдячністю навідуються в гості до Степана та його бабусі.
А як би ви вчинили на місці дівчини? Чи наважилися б допомогти загубленій дитині?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!