– Мам, а цукор де? – запитала Настя у Ганусі через тиждень після весілля. – Настя, називай мене, будь ласка, на ім’я по батькові, – строго сказала Гануся. – Добре, Ганна Іванівна, – зітхнула дівчина.

– Куди мені кинути шапку?  – запитала Настя.

– Класти, тебе що грамоти не навчили? – одразу поправила її Ганна — матір сина. Невістка їй одразу була не до вподоби. Хотіла з інтелігентної сім’ї, щоб освіта — вища, робота престижна. А тут привів якесь непорозуміння з села. 

– Мамо, припини  хоча б сьогодні! – спробував захистити свою наречену син, але Настя на таке не ображалася.

– Та правильно мама твоя робить. В мене ж діти, повинна їх грамоти вчити.

“Людоньки!”. “Кинути”, “мамка”, “діти”… Які діти?”- промайнуло в голові у Ганусі. Сама свекруха вже роками працює коректором в місцевій газеті. Ще їй не вистачало, щоб син на жінці з дітьми одружувався.

 – Мамо, не переживай завчасно. Моя Настуня працює нянечкою в дитячому садку, ось там і діти. – прояснив ситуацію син.

“Ой що то тепер буде… Гуляв, стрибав від одної дівки до другої, поки всі не поодружувалися, а тепер привів мені тут «няню», – думала Ганнуся.

Ганнуся з чоловіком виховували хлопця так, як книжки пишуть — повна свобода, а тепер пожинає плоди. Ніколи не думала, що її сина може окрутити сільська дівка. Правда, вона ще мала надію, що син прийде до тями і кине цю дівчину. Хоча на вроду була гарна: довга руса коса, блакитні очі, але як рота відкриє — хоч тікай в усі сторони.  

– Мам, а цукор де? – запитала Настя у Ганусі через тиждень після весілля. – Настя, називай мене, будь ласка, на ім’я по батькові, – строго сказала Ганнуся. – Добре, Ганна Іванівна, – зітхнула дівчина.

От приїхала якось гостювати тітка Насті. Саме вона виховувала дівчинку, адже батьки її загинули, коли вона була взагалі маленька. Тітка приїхала з цілими сумками продуктів: консервації, домашнє молоко, сир. Тітка Насті якось промовила до свекрухи: 

– Настя завжди говорить, що ти класна жінка, хоча і на вигляд вся така інтелігентна, і я щоразу в цьому сама переконуюсь. А ти Настю давай заспівай пісню. 

Дзвінкий, чистий голос вразив свекруху і трохи примирив її з тим, що відбувається, хоча сама Ганна не могла дочекатися, коли родичка вже покине квартиру. 

Сам чоловік дуже кохав Настю і допомагав їй у всьому. Матір його виховувала, як інтелігента, для якого робота вдома — це принизливо. Однак це йому не заважало змінити свою думку. Свекор також любив Настю, адже нарешті вона вирвала його з рук матері та змогла зробити нормального хлопця.

Згодом і завагітніла, а свекруха ходила тоді радісна і розповідала всьому колективу, що онука чекає. Взагалі завжди скаржилася подругам на свою невістку, що й ті прозвали її «селючкою». Але от зараз дивиться, кохають вони один одного, і живуть добре. Скоро вже онук буде, а в її співробітниць що: в одної донька кар’єру будує, про сім’ю і чути не хоче, в другої — син вже двічі розлучений, а в третьої взагалі донька після навчання поїхала за кордон й забула про рідню. 

А тепер Ганні й самій соромно за те, що так наговорювала їм на свою невістку. Хороша ж дівчина.

Ось минуло як п’ятнадцять років і Настя з чоловіком вирішили відзначити річницю, все-таки разом живуть вже чималий термін.

Свекруха з задоволенням спостерігала за таким закоханим сином, і Настею, хоча стільки вже часу пройшло. Всяке було за весь цей період, а вони зуміли зберегти своє кохання й подарували їй ще двійко прекрасних онуків.  

Сидячи  за столом, свекруха промовила: 

– Дочко, може ти нам, всім заспіваєш?

– Звичайно ж, я з радістю заспіваю, мамо!

Що ви думаєте з цього приводу?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: