У мене двоє синів – п’яти та семи років, народилися вони з різницею в декілька днів, тому день народження ми святкуємо одночасно. От прийшла бабуся на святкування й подарувала старшому – сорочку, а молодшому – планшет. Андрій, мій старший син, був здивований, оскільки він не розуміє, чому Олежик для бабусі “свій”, а він – “чужий”. Хоча він дійсно не рідний онук Ірини Степанівни, мені все одно його дуже шкода, навіщо робити таку різницю між братами?
Павла я зустріла, коли вже була при надії. Тоді мій попередній хлопець зник одразу після того, як дізнався, що я вагітна. Біологічний батько в житті Андрія більше не з’являвся. Мені тоді було дуже важко, я впала в депресію. Батьки переживали за моє здоров’я та майбутнього онука, тому взяли мене до себе. І от на сьомому місяці вагітності я вперше зустріла Павла, він мене пропустив на касі без черги пропустив вперед. Молодий чоловік стояв з повним візком делікатесів.
Так ми і познайомилися, спершу просто дружили, Павло підтримував мене у всьому, я йому розповіла свою жахливу історію. Ми ходили разом в кіно, на прогулянки. Поруч з ним я забувала про своє становище і знову відчувала себе щасливою. Коли я була вже на дев’ятому місяці, Павло зробив мені пропозицію і ми розписалися.
Я навіть і подумати не могла, що він буде таким турботливим батьком: в усьому мені допомагав, ми разом купали сина, гуляли, чоловік навіть вставав вночі. Ми познайомилися в черзі. Ось так все і почалося, як в кіно. Коли Павло почув мою історію, відразу запропонував мені одружитися. І кращого тата, ніж Павло, і уявити не можна. І купав, і з коляскою гуляв, і по ночах вставав. Пройшло два роки, і в нас народився другий син – Олежик. Ми любимо їх однаково, Павло піклується про двох синів і не робить між ними ніякої різниці.
Однак його мама має з цього приводу зовсім іншу думку. Вона, звичайно, знала, що Андрійко від іншого батька, і з цього приводу спершу навіть була проти нашого шлюбу. Потім вона змирилася, однак інколи могла дорікати. Павло завжди ставив її на місце, мовляв, це моя дружина і моя дитина, і ти, мамо, або їх визнаєш, і ми продовжуємо спілкуватися як раніше, або вибач, ти не маєш сина.
Свекруха вирішила обрати для себе найкращу стратегію – золоту середину. Зі мною практично не спілкувалася, на старшого сина припинила скаржитися й старалася при цьому взагалі не помічати, а молодшого – просто обожнювала. Вона для рідного онука готова дістати зіроньку з неба – приносить іграшки, подарунки, солодощі, бере гратися до себе, а Андрія далі продовжує ігнорувати.
Дивно, що на день народження принесла сорочку, адже могла йому нічого і не подарувати. Якщо раніше мене це не дуже турбувало, то зараз така ситуація є реальною проблемою. Андрій дорослішає і відчуває, що щось відбувається не ладне.
Павло є офіційним батьком Андрія, тому ми не планували розповідати нічого синові. Однак свекруха своєю поведінкою все руйнує.
Що мені робити – пояснити дитині все як є чи обмежити спілкування свекрухи з дітьми?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!