Моя мама давним-давно поїхала на заробітки в Італію. Тоді, здається, був 2001 чи 2002 рік. І я залишилася з бабусею та дідусем в нашому невеличкому містечку на Львівщині.
Чесно кажучи, за мамою я взагалі не сумувала. Мені було весело з дідусем, він розповідав якісь веселі історії, забирав мене зі школи, захищав у дворі перед хуліганами та навіть навчив їздити на велосипеді. А бабуся колись працювала вчителькою, тому я чудово вміла і читати, і писати, і рахувати. Саме завдяки бабусі та дідусеві у мене було дійсно щасливе дитинство.
Хоча друзі дивувалися, типу “Як це, ти не жалієш, що тебе мама кинула?”. Та і, здавалося, мама сама про мене забула. Телефонувала вкрай рідко, спершу – раз на 2 тижні, потім раз на місяць. І так наші розмови скотилися лише до великих свята та привітань.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Але, знаєте, коли дитина щаслива з бабусею та дідусем, то вона ж не буде згадувати жінку, яка не дала їй ні любові, ні тепла, ні ласки, правда?
Я закінчила школу із золотою медаллю, вступила до ЛНУ (до речі, державне місце), старанно навчалася. Кожної п’яниці після пар приїздила до бабусі з дідусем у гості, привозила їм подаруночки.
Так от і минуло багато років. Я вже одружена, маю чудового чоловіка та донечку Зорянку. Ми самі назбирали та купили гарну квартиру у Львові, зробили там ремонт. Свекруха у мене дуже хороша жінка, одразу почала мене називати доня. І не пхає носа у наші справи, завжди мене підтримує та допомагає, якщо треба.
Правда, дуже шкода, що бабусі та дідуся нема на цьому світі. Я забрала всі їх речі та зачинила квартиру на замок. Не хочу її продавати чи пускати орендарів, то моя свята місцина.
Однак, місяць тому до нас неочікувано в гості припхалася мама, уявляєте! На весіллі не було, на хрещенні онучки не була, а тут сюрприз вирішила влаштувати.
– Ой, дістали ті заробітки. Працюй, як конячка, та тобі доброго слова ніхто не скаже.
– А де ти будеш жити?
– Як де? Он привезла гроші, зроблю у квартирі баби та діда ремонт.
Я не стала перечити. Навпаки, може і добре, що мама нарешті повернулася. Як не мені, то Зорянці дасть свою любов та підтримку.
Так, як зараз у тій квартирі почався капітальний ремонт, то мама живе у нас. Ох, чесно, я вже тисячу разів встигла пошкодувати, що пустила її на поріг. Краще б вона далі сиділа на заробітках.
Отож, мама постійно старається мене повчати. Ну знайшла час, коли мені вже 27 років, на секундочку! То я не так скатертину попрасувала та склала, погано витираю пилюку.
– Шановна, от за таке тебе в Італії ніхто на роботу би не взяв. Ти ганчіркою туди-сюди, тільки пилюку підіймаєш!
– Мамо, я все нормально роблю.
– Боже, дай сюди ганчірку!
Мама щоразу лізла мені під руку, контролювала, командувала. І це дуже дратувало. Навіть командувала, як варити макарони. Бо вона в Італії все бачила, як і що треба робити!
Мій Роман зі своєю мамою у чудових стосунках, щовечора вони говорять по телефону. І Роман може їй на картку скинути гроші на ліки чи на комуналку, відправити поштою теплий одяг. На Миколая ми їй подарували новий пуховичок.
І мама ще й нарікає, що я її не поважаю:
– Он твій чоловік свою рідну матусеньку так любить, так шанує. А ти мені навіть склянку води не подаси.
– Бо вона про свого сина не забувала і про онучку. А ти що зробила?
– Боже, яка я погана, горіти мені в пеклі!
Мені ці її крики та нарікання вже набридли. Все їй не так, а хто винна? Погана доця! Мало того, мама увагу нашій Зорянці взагалі не хоче приділяти. От я попрошу маму прогулятися на дворі, а вона одразу каже “ой, ноги болять, спина ниє, коліна крутить”. Максимум, що мама може зробити – це ввімкнути Зорянці мультики.
Я не люблю її, як щиру маму. Це для мене чужа людина, на жаль. Я вже не маю сил її терпіти, хочу взяти всі валізи та виставити за двері. Хай вже сама голову мастить з тим ремонтом.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!