Декілька місяців тому не стало моєї мами… Вона прожила щасливе і довге життя, у свої 83 до останнього трималась живчиком.
Я знала, що останнім часом її підводило здоров’я, а от новина про її заповіт стала для мене справжньою несподіванкою.
У нашій сім’ї двоє дітей: мені зараз 63, а Наталі, моїй молодшій сестрі, 54. Не скажу, що відносини в нас дуже близькі. По-перше, різниця у віці досить-таки солідна. По-друге, одразу після школи я поїхала навчатись в інше місто. А там якось закрутилось: навчання, робота, перше серйозне кохання.
Через два роки я вийшла заміж, завагітніла і поїздки додому стали великою рідкістю. Якось завжди знаходились невідкладні справи. Життя в мене, до речі, склалось дуже добре.
З чоловіком у нас був власний невеличкий бізнес, своя квартира майже в центрі і новий автомобіль.
Наталя ж лишилась жити з мамою, допомагаючи їй у хазяйстві. Заміж вона вийшла за місцевого хлопця, який зірок із неба не знімав для неї. Не можу сказати, що вони не були щасливим. Усе в них добре було, тільки грошей завжди не вистачало. Та і як їх може вистачати, коли в хаті троє малих дітей?
Хата в мами гарна, двір доглянутий. Усе тут своє, рідне. У кожному закутку ховається спогад із дитинства…
Питання зі спадком вирішувати треба було швидко. На розмову із сестрою я була налаштована рішуче. Все ж, не просто так і мене мама у заповіті вказала.
– Наталю, послухай. Я от дивлюсь – хороша в мами хата. У такій жити – саме задоволення.
– Так, правду кажеш, — відповіла мені сестра. Видно було, що вона хвилюється.
– То живіть тут собі. І дітям в цих умовах краще, і ви може собі хазяйство яке заведете. У вас же зараз немає для того всього місця.
– Як це так? У мене немає грошей, щоб твою частину купити…
– А я прошу купляти? Я від своєї частини відмовлюсь. А ти можеш життя спочатку своє почати. Вірю, що ти краще даси всьому раду.
Сестра ще довго не могла повірити, що я пішла на такий вчинок. А я вважаю, що допомагати треба тим, хто цього правда потребує.
А якщо у людини і так все є – то нащо їй ще щось?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви б зробили так само?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!