У мене не було повноцінної сім’ї. Моя мати народила мене від одруженого чоловіка.
Власного житла ми не мали, тому переїжджали з однієї орендованої квартири в іншу. Коли мені виповнилося 5 років, мати вкотре завела коханця.
Цей чоловік поставив перед нею вибір: якщо вона хоче бути з ним, повинна покинути мене.
Мати довго не задумувалася, зібрала усі мої речі та привезла до батька. Дала мені в руки усі документи та залишила під його дверми.
Двері відчинив батько й оторопів, побачивши мене. У нього була гарна та приємна дружина та двоє дітей – донька та син. Батько не дуже хотів залишати мене у себе та задумувався над тим, щоб віддати до притулку. Але його дружина не дозволила цього, мовляв, дитина ні в чому не винна.
Я з дня в день виглядав у вікно та чекав на матір. Думав, що вона от-от повернеться і забере мене. Не те, щоб мені було погано у новій сім’ї, але я любив свою маму та дуже сумував. Згодом перестав чекати й почав називати дружину мого батька мамою. 
Батько недолюблював мене, та що казати, він і до цих дітей не проявляв теплих відчуттів. Такий собі деспотичний чоловік, який вважає себе головою сім’ї. Як тільки батько приходив додому, ми усі одразу замикалися в дитячій кімнаті та навіть не виходили в туалет. Боялися натрапити йому на очі.
З часом він покинув нас й пішов до молодої коханки. Ми не дуже засмутилися, а з полегшенням зітхнули. Ми тоді вже закінчували школу та готувалися до вступу в інститут.
Батько обіцяв нам оплатити навчання в престижних університетах й дотримав свого слова. Ми успішно закінчили навчання та влаштувалися на роботу.
А потім сталося так, що наш батько помер. Після нього залишився хороший спадок.
Нова коханка нічого не отримала, тому весь спадок перейшов до нас. Ми продовжили бізнес батька й планували відкрити філію за кордоном. І тут раптово, коли я збирався вже їхати в чужу країну, з’явилася мати. Я одразу її впізнав, хоча вигляд у неї був не найкращий.
«Синку, я твоя справжня мати! Ти вже такий дорослий! Я дуже скучила за тобою, приїхала, щоб жити поруч.»
Я вражений був її нахабством:
«Я пам’ятаю тебе. В моїй пам’яті викарбувався момент, як ти залишила мене під дверима чужої квартири, а сама втекла до коханця. Я тоді ще був зовсім маленьким, а тобі було байдуже. Ти мені не мати. Моя мама зараз їде разом зі мною. А тебе я навіть знати не хочу».
Можливо, це було жорстоко, але в мене є мама, яка прийняла мене у свою сім’ю та виховувала, як рідну дитину.
Що думаєте з цього приводу?