– Мама мене вчила, що коли людина дуже вірить – їй під силу все-все на цьому світі, – почав говорити хлопчик. – Я так чекав Різдвяного дива…

Маленький Сергійко чекав Різдва більше, ніж будь-якого іншого свята. Мама не один раз йому розповідала, що саме в цей день збуваються найзаповітніші людські бажання.

Увечері, поки всі люди були зайняті святкуванням, хлопчик сумно дивився у вікно. Він чекав і вірив, що ось-ось станеться диво, яке врятує його родину…

Аж раптом за вікном закрутилась така хуртовина, що і світу білого видно не було! Сергійко роздивлявся, як тисячі сніжинок водять зимовий хоровод.

Задивився, замилувався, схопив свою зимову куртку і побіг прямісінько в саму негоду!

– Ось воно! Ось це диво! – кричав хлопчик, оминаючи сходинки. – Мені дуже треба виконати бажання, я дуже в нього вірю!

І за мить хуртовина вщухла. Сніжинки закрутилися навколо хлопчика, а одна з них впала прямісінько в його долоньку.– Мама мене вчила, що коли людина дуже вірить – їй під силу все-все на цьому світі, – почав говорити хлопчик. – Я так чекав Різдвяного дива… Цілий день чекав! Сніжинко, виконай хоч ти мою мрію… Я хочу, щоб моя мама знову гралася зі мною в хованки! Щоб вона більше не плакала, а тато не дивився на неї сумними очима. Нехай вона більше не п’є тих своїх гірких ліків. Я так її люблю! І мені так її шкода…

Сніжинка закрутилась на руці в хлопчика, зблиснула незвичним сяйвом і повернулась назад у зимовий хоровод.

Пошепки

Сергійко стояв на вулиці в повній темряві і не знав, чи збудеться одне-єдине його заповітне бажання, чи ні… Але віра зігрівала його серце.

Наступного ранку хлопчик прокинувся від солодкого запаху, що долинав із кухні. А ще він почув гомінкі розмови. І мамин голос. 

Хлопчик скочив з ліжка, побіг через увесь будинок аби переконатися, що то йому не ввижається. Мама стояла біля плити, смажила його улюблені млинці. Біля неї сидів тато і з такою любов’ю про щось розповідав, що мама аж заходилась сміхом!

– Привіт, Сергійку! Бачиш, яка мама весела сьогодні? Справжнє Різдвяне диво! – сказав тато і підхопив сина на руки.

Усі диву давалися, що хвороба нарешті відступила. А хлопчик знав: головне – щиро вірити.

А з вами траплялися дива?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

VikaB
Adblock
detector