Моєї мами вже багато років немає поруч, адже вона працює за кордоном. Завдяки пристойній заробітній платі їй виходить допомагати моїй сім’ї та моєму братові.
У нас ще є будинок в селі, де живе бабуся. Раніше ми постійно дбали про неї й навідувалися в гості, але зараз вона потребує цілодобового нагляду.
Порадившись з рідними, ми вирішили, що старенька перебереться до мене. Так буде комфортніше, адже я живу в приватному будинку, а брат – у квартирі.
Щодо будинку, то він в поганому стані, тому простіше його продати. Бабусі про ці плани ми не розповідали, щоб вона зайвий раз не хвилювалася. Зрештою, яка різниця? Вона ж буде тепер поруч зі мною. У нас є своє подвір’я і ліс недалеко. Як на мене, то це ідеальні умови для літньої людини. Брат пообіцяв, що допомагатиме мені з витратами, а мама найближчих кілька років залишатиметься на заробітках. Після повернення вона мала забрати бабусю на свою квартиру.
Настав день переїзду. Бабуся зустрічала нас з чоловіком не так радісно, як раніше. Вона прощалася зі своїм домом та востаннє ходила маленьким городом. Старенька спакувала деякі речі, але більшість одягу залишила в шафі, мовляв, пізніше по нього повернеться.
Після цього я остаточно вирішила, що не дозволю продати ділянку в селі. Рідна хатина означала для бабусі надзвичайно багато і вона не хотіла з нею розлучатися. Я пояснила мамі, що поки старенька жива і має можливість бодай раз повернутися в будинок, ми не маємо права потай позбутися його. Ніякі гроші не зрівняються із душевним спокоєм рідної людини.
Мені всім серцем хочеться, щоб у бабусі було місце на землі, куди вона може повернутися в будь-який момент й відчути домашній затишок.
Чи правильне рішення прийняла онука?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!