Мама народила мене у 45 років. Шкода, що через вік вони з татом так мало встигли побачити з мого життя

Історія кохання моїх батьків розпочалася ще зі шкільних часів. Вони з першого дня стосунків знали, що будуть разом до кінця життя. Так і трапилося. Однак після весілля їм не вистачало одного – діточок.

Тато з мамою багато разів намагалися стати батьками, але у них нічого не виходило. Спочатку це було для них болючою темою, але згодом вони змирилися. Усю свою любов й увагу подружжя віддавало похресникам. 

Якось напередодні святкування свого ювілею мама занедужала. У неї крутилася голова й різко змінювався настрій. Під час самого застілля з нагоди 45-річчя їй не стало краще, як і після нього. Спочатку вона все списувала на хвилювання, але потім не знала що й думати. 

Після чергового запаморочення батько відвіз дружину в лікарню. Там її оглянули, зробили УЗД й повідомили неочікувану звістку: жінка на 8-му тижні вагітності. Медики запевнили, що з плодом все гаразд. Оскільки тата в цей момент не було в кабінеті, то він не одразу повірив мамі на слово. Лікарям довелося підтвердити, що це не жарти. 

Реакція рідних та друзів була різною: хтось вітав й радів, а хтось – застерігав, що пологи в такому віці можуть мати небезпечні наслідки. Тим паче жінкам у такому віці не личить дітей вести в перший клас. 

На щастя, усі 9 місяців мама почувалася чудово, а потім на світ благополучно народилася я. Тато дбав про своїх дівчаток. Для нього ми були найдорожчим скарбом. Я ніколи не забуду нічого з того, що він для мене зробив. Проте у 13 років мені довелося попрощатися з батьком, адже він пішов на той світ. Після цього здоров’я мами погіршилося. Через три роки я залишилася сиротою. 

У день свого весілля я сумувала через те, що мої рідні не можуть розділити зі мною це свято. На вулиці лив сильний дощ і мені здавалося, що мама з татом дають своє благословення і проводжають свою доньку у доросле життя. Як тільки ці думки з’явилися у моїй голові, небо перестало плакати й на горизонті загорілася веселка. 

Зараз у нас з чоловіком троє дітей, яких я безмежно люблю. Мені хочеться якомога довше бути поруч з ними, аби мати змогу підтримувати їх на усіх важливих життєвих етапах. Шкода, що мої мама з татом так швидко пішли від мене, але ні від мене, від них це не залежало…

А як ви вважаєте, чи варто народжувати у зрілому віці, якщо є ймовірність, що дитина рано залишиться сиротою? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Vasylyna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector