Такий клопіт я маю – словами не передати. Дуже потребую мудрої поради.
Ми живемо на Буковині, в невеличкому селі всього 10 кілометрів від обласного центру. У нас дуже дорога нерухомість, адже поруч міжнародна траса, кордон. А відколи війна почалась – житло стало просто на вагу золота.
Ще чотири роки тому ми з чоловіком до міста переїхали, донька вступила до університету, та й Ігорю було важко їздити щодня на завод. В селі залишилась мама. Їй було важко одній у великому будинку. Та ми щотижня приїжджали й допомагали по господарству. І ось одного дня, півтора року тому я приїхала сама, а двері мені відчинила незнайома жінка.
– А мама де? Щось сталось?
– То Стефа твоя мама? Як чудово нарешті познайомитись із сестричкою!
Виявилося, що це моя троюрідна сестра Віка. Вона з сім’єю на Донеччині давно вже жила, колись її тато, мамин брат двоюрідний на Донбас на роботу поїхав, там і залишився. Але він досі помер. Залишилась дружина, донька з чоловіком й онуки. Всією цією компанією вони й приїхали до мами.
– Ми вже думали до Польщі тікати. А тоді згадали, що тато з Буковини, і родичі тут є, от і вирушили.
Я не знала, що казати. Згодом спитала маму, як все це розуміти. Та вона в мене вкрай добра жінка, просто відмовити не могла.
Зайняли наші родичі увесь мамин будинок. Ледве їй кімнатку лишили. Відразу й господарювати взялись. Мама й слова вставити не могла. За кілька місяців всі запаси знищили, наче миші. А коли настав час дрова на зиму купувати, я сказала мамі:
– Як вони в тебе живуть, то нехай гроші дають на дрова.
– Де ж вони їх візьмуть?
– Хіба ж це твої проблеми? Якусь допомогу отримують! Ти ж не можеш їх утримувати.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Час минав. Я все чекала, коли вони вже кудись поїдуть. Навіть розмову якось завела про їхні плани на майбутнє. На що Віка нахабно відповіла:
– А нам тут так сподобалось! Нащо кудись їхати?
– Але ж ви не можете усе життя в чужій хаті жити!
– Чого це чужій? Мама каже, що ми маємо повне право тут жити!
– Але ж хата моїй мамі належить.
– Так, але побудувалася вона на місті старої дідової оселі. Тож майте совість!
Після цих слів я рота роззявила. Не чекала такого. От зробила моя мама добро. Я пригрозила, що можу з поліцією їх вигнати. А вони відповіли, що як так вчиню – усі знатимуть, що на вулицю вигнала родичів, ще й переселенців. Мовляв, ніхто нас після цього не поважатиме!
А потім взагалі Віка почала маму проти мене налаштовувати. Все казала, що я її погано доглядаю, залишила в селі напризволяще. Я стала помічати, що мама ображена ходить. Відчуваю – не до добра все це.
Люди добрі, скажіть, що мені робити? Як вчинити? Виселяти зі скандалами чи поки не варто? А що як згодом пізно буде?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!