Я свого рідного тата ніколи не бачила. Мама з ним рано розлучилася, я ще зовсім крихіткою була.
Але коли я пішла у 1 клас, то мама зустріла Василя. Не можу сказати, що він був хорошим чоловіком. Часто на мене кричав, підіймав руку, ставив у куток. Борони Боже принести у щоденнику 11 чи 10 – одразу отримувала ременем по одному місці. Якщо мої іграшки лежали не рівно, то Василь часто ставив на гречку. Я навіть не сміла плакати, бо тоді б отримала ще на додачу стусанів.
Мало того, у вітчима був син, Олег. Хоча він був всього на рік старшим за мене, але міг нормально так відлупцювати. Він з легкістю забирав у мене іграшки чи солодощі. Розказував страшні історії вночі і я не могла спати. Плакала, кликала уві сні маму. Але вона мене ніяк не захищала.
А коли у родині народилася ще молодша сестричка Віра, то про мене геть забули. Я почувалася справжнім непотребом у власній родині.
Дочекалася закінчення 9 класу і подала документи до коледжу. Чесно, я обирала місто, яке знаходиться якомога далі від батьків. І так мене занесло аж в Івано-Франківськ. Ще й пощастило пройти на стипендію та отримати місце у гуртожитку.
І я з головою поринула у навчання. Згодом вдалося знайти роботу у будівельній компанії. Почала отримувати хороші гроші, купувала стильний одяг, переїхала на орендовану квартиру. Відклала пару тисяч і відправилася закордон. Навіть коханого чоловіка Данила я зустріла в Івано-Франківську.
Якось ми з чоловіком поїхали до мого міста по справах. Я вирішила зайти до рідних, провідати. Але мама квартиру дуже занедбала. Вони з вітчимом жили у злиднях, грошей не мали. Брат Олег сильно пив та вживав шкідливі речовини. Сестра десь тинялася на вулиці, за нею ніхто не слідкував. Зв’язалася з якоюсь поганою компанією.
Однак, ніхто мене навіть на поріг не пустив. Мама дорікала, що я зрадниця, кинула її з двома дітьми на руках. Вітчим навіть хотів руку підняти. Але добре, що в тому момент зі мною був чоловік. Він швидко скрутив Василя та повалив на підлогу. Але я тоді не на жарт перелякалася. Знову відчула себе слабкою та беззахисною дівчинкою, яку часто били та ставили у куток.
Добре, що мій Данило мав зв’язки в одній компанії. Він дістав документи на квартиру. І виявилося, що це взагалі житло мого тата і я там була прописана, як його законна донька. Тобто, чисто в теорії, цей спадок мав перейти тільки мені.
– Ми йдемо до суду. Ти повинна забрати свою частку і їх провчити.
Я дослухалася до поради чоловіка. Мама так на мене верещала, коли отримала позов до суду. Татова квартира мала дві кімнати. Я з жалості відсудила в неї тільки половину. Через рієлторів зробили обмін, потім продаж. Звісно, ця судова тяганина зайняла декілька місяців, однак, ми виграли суд. Батьки переїхали у гуртожиток родинного типу. І зараз там тісняться у маленькій кімнатці.
А я на ті кошти купила собі гарне авто. І ні капельки не соромно. Вони ж наді мною так знущалися роками. Ще й мовчали про житло.
Я сподіваюся, що мама візьметься за голову і хоча б за молодшою сестрою почне пильнувати. Сама більше не хочу мати справ з цією сімейкою. Моя мама померла давно у серці…
Дівчина вчинила правильно, коли захотіла провчити так батьків?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!