Мені 40 років. Я маю гарну дружину, прибутковий бізнес і розумного сина-студента. Завдяки клопіткій праці цього літа сам збудував та зробив ремонт у нашому новому будинку. До того ми мешкали на квартирі, і, хоча нам там було дуже добре, але ми все одно мріяли про особняк десь за містом. Моя Ірина тут вирощує красиві квіти, робить з них букети на продаж. Таке в неї хобі. Син часто собі в гаражі сидить, я йому там зробив місце під майстерню.
І от здавалося – все добре, живи та насолоджуйся. Але всю цю родинну ідилію псує моя мама. Їй вже 60 з хвостиком, живе сама. Батька давним-давно не стало, я ще тоді до школи ходив. Звісно, я ціную мамину любов та турботу, яку вона мені колись дала..
Однак, зараз мама може сама зруйнувати мою родину.
А все почалося минулого місяця. Я приїжджав до мами, привозив їй продукти. І вона почала нарікати на самопочуття:
– Ой, щось мені так важко. Сину, та я геть вмру скоро.
– Мамо, тобі ще жити і жити. Смієшся чи що?
– А я сама не можу вже тут жити. До вас треба переїхати.
Мама буквально напросилася, щоразу в неї були нові аргументи. Моя Іра та син не були проти. Квартиру мами ми вирішили здавати в оренду, аби вона мала собі додатковий дохід до пенсії.
Ще перший тиждень все було добре. Мама собі пристосовувалася до будинку, обживалася, знайомилася з сусідами. Ми її навіть не помічали вдома, чесно!
Але потім почалося якесь пекло. До кожного доколупувалася через різні дрібниці. Любила дуже мене повчати щодо того, як правильно витрачати гроші. Їй не дуже подобався холодильник, а точніше те, що там було всередині:
– То можна щось дешевше купити! Он на базар зі мною поїхати, я там одну пані знаю, таке гарне молочко продають! Ти страшний марнотрат.
Я за характером така людина, яка може спокійно ігнорувати такі зауваження та не брати їх до голови. Син такий же, йому легше зачинитися в кімнаті та не виходити потім до бабусі.
А Ірина навпаки, дуже ранима та тонкосльоза. І на провокації моєї мами боляче реагувала. Спершу Іра якось намагалася йти їй на поступки, говорити, пояснювати, що кожна родина має свої правила. Але для моєї мами то було наче горохом об стіну.
І декілька днів тому я приходжу додому, а на терасі плаче Ірина.
– Що трапилося? То через маму?
– Так, я просто хотіла помити посуд в посудомийці. А вона вже почала на мене кричати, як різана. Ще й так штовхнула та сама стала до умивальника.
Я зрозумів, що це вже була остання крапля і чаша терпіння переповнена. Тому швидко пішов до мами, аби серйозно поговорити.
– Тю, та у твоєї жінки руки з одного місця ростуть. То не можна геть помити самій посуд?
– Так, мамо, не можна!
– То вона в тебе така білоручка, не годна взяти губку та посуд помити. Там було декілька нещасних тарілочок
– Мамо, все, я вже так не можу. Або ж ти з повагою ставишся до моєї жінки та сина. Або просто вже пакуй речі та переїжджай геть.
Мама зараз так принципово не виходить до нас снідати, не сідає за один стіл. Як я заходжу до кухні – то вона одразу всі справи кидає та гонорово йде в іншу кімнату. Ні з онуком, ні з Іриною не говорить.
Мало того, зателефонувала моїй тітці, хрещеній та родичці в Іспанію. І наговорила таких дурниць. Що ми її пенсію та гроші за оренду забираємо, що часто руку підіймаємо. А зараз хочемо вигнати геть.
Поясніть, будь ласка, що сталося з мамою? От невже це її справжній характер? Я не хочу їй бажати зла, але бачу, як через вибрики мами погано моїй родині.
Вона рано чи пізно договориться і я виставлю її за двері.
Що робити нашому читачеві у такій ситуації?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!