Мама постійно мене турбує через всякі дурниці. Таке враження, наче вона мене сприймає за якусь дівчинку на побігеньках. І вчора закінчилася остання капля терпіння, вирішила, що більше не допомагатиму матері!

Останнім часом здається, що моя мама сприймає мене не як доньку, а якусь прислугу на побігеньках.

Зараз у мене є вже своя родина – коханий чоловік Василь та дві донечки, Софія та Світлана. Мама живе не так далеко, буквально 4 зупинки автобусом проїхатися та перейтися ще пару хвилин. Могла приїхати з дітками у гості, принести мамі якісь гостинці, допомогти вдома поприбирати.

І от недавно мама почала часто до мене телефонувати через якісь дрібниці:

– У мене телевізор не працює.

– Ну може просто батарейки в пульті заїло, треба змінити.

– То що, я не подивлюся свій серіал?

І ввечері після роботи я їхала до мами та допомагала їй з телевізором. Там же просто відєднався один маленький шнур і треба було його сильніше прикріпити до коробки.

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Потім мама нарікала, що у неї холодильник погано гріє, кран у ванній протікає та ще вигадувала тисячу причин для того, аби я приїхала. Раз попросила чоловіка перевірити, чи дійсно у мами такий поганий ремонт або ж проблеми із сантехнікою.

– Там все закріплено міцно, кожна гайка та шуруп на своєму місці. Твоя мама, напевно, дуже чудова акторка.

Мама могла до мене посеред робочого дня зателефонувати та нарікати на здоров’я.

– Ой, серце так болить.

– То викликай швидку або йди до сусідки, аби вона тобі щось зробила, тітка Рая медик.

– Ні, я краще тебе почекаю з роботи.

Директор декілька разів робив мені зауваження про такі телефонні розмови. Після роботи я їхала до мами, аби переконатися, чи все добре. А вона сидить вдома та телевізор дивиться.

– Ти ж казала, що серце болить.

Пошепки

– А вже перестало.

– Мамо, ну ти чому мене ось так лякаєш та смикаєш.

– А до кого мені ще за допомогою звертатися? Я ж сама тут!

Ми вже почали мамі купувати якісь ліки, продукти. А їй мало все одно!

Декілька днів тому вона до мене зателефонувала у сльозах.

– Хтось у двері стукав, мені страшно.

– Певно, квартири переплутали.

– Ні, то якісь грабіжники. Я тут сама, мені страшно ночувати.

Раз поїхала до мами, залишилася на ночівлю. А вона мені спокою не давала – то телевізор гучно дивилася, розмовляла по телефону, зранку ще й каструлями грюкала. Мені це геть набридло і я поїхала додому.

– Доню, а ти до мене сьогодні не прийдеш? Там щось пральна машинка не хоче вмикатися.

– Мамо, у тебе є інструкція, все почитай. Або майстра виклич.

– А раптом я сусідів вночі затоплю? 

– Машинка виключена, ніхто нікого не затопить. Що ти казки вигадуєш!

– Мені страшно вдома, приїжджай.

– Ні, мамо. У мене є чоловік та діти. Я тобі не нянька, аби туди-сюди їздити.

І мама на мене образилася. Навіть дзвонила чоловікові та нарікала, які ми всі погані та недобрі, кинули її одну напризволяще. Я вже не знаю, що робити далі. Моя мама не мала дитина, може дати ради в побуті.

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector